elanorsvitla

Я канєшна ізвіняюсь за діскурс. Ну так вже склалося, що є в мене одна подружка. Дуже незвичайна подружка. Чарівниця, емпатка, екстрасенс-ка, добра відьма, фея – як хочете, так і називайте. Ми час від часу збираємося з Нею в моїй скромній орендованій кімнатці, запалюємо свічку та пахочі й балакаємо до ранку. Вона розказує мені химерні історії про початок Землі, про паралельні Світи, смердючі аури людей, кольори енергій, емпатію тварин, резонанс душ та пов’язаність усього з усім у Всесвіті. У мене немає жодних інструментів перевірити те, що вона каже, крім власної Душі чи інтуїції. В ній резонує, Їй віриться. В останню зустріч я почула те, що змусило дуже задуматися.

У квартиру дивного унікального планування на Лук’янівці я переїхала 2 роки тому. Мені дісталась маленька кімнатка без ремонту із старомодними портьєрами. Байдуже. Чого мені одній ще треба? А ще виявилося, що господарі – Божі люди, православні, воцерковлені. Брали з нас, квартирантів, відносно невелику плату як для такої локації. Ще недавно вони жили в цій квартирі, тому сліди їхнього перебування було видно тут і там. Вівтар на кухонній поличці, морозилка повна сала і, що найцікавіше, – хрести, намальовані кіптявою на верхніх відкосах вікон в кожній кімнаті. Ніколи, зізнаюся, не бачила, щоб так освячували житло. Це схоже радше на сліди чорних ритуалів, ніж православного освячення.  Най з ним. Знаючи господарів, ми зрозуміли, що це так нада.

Так ось подруга раптом каже у той вечір: «Коли ви з Любою (моєю сусідкою по квартирі, теж квартиранткою) заселилися в цю квартиру, тут все було геть інакше». Я не зрозуміла, попросила пояснити. «Тут бяка була, каже. Купа усілякої бяки, усяких низьких сутностей. А зараз тут все світиться. Ви гармонізували простір у цій квартирі. Господарі мають вам дякувати, бо те, що тут було до цього…» - вона на мить заглибилася у  себе, чи мені здалося, але її обличчя ледь помітно сполотніло – «Як добре, що ти цього не бачиш». «Хм…», - кажу, -  «але звідки ж тут низькі сутності? Господарі наші – хороші люди. Скільки добра нам зробили. Підгодовували, ціну не піднімали, ніколи не мали до нас жодних претензій». Я замислилася. Було якесь таке уявлення, що у квартирі, де щодень звучать молитви і Боже ім’я, не має бути так званих «низьких енергій». «Що в душі, те і ззовні» - відповідає подруга. – «Коли з’явилося Світло, вони не змогли тут бути». Заувага подружки тільки підтвердила те, що я давно-давно відчувала. Так народилося два висновки.

По-перше – ні, це не про те, що господарі лицеміри чи погані люди. У жоднісінькому разі. Можливо, їхня сім’я, як і всі сім’ї, нещасна по-своєму, і в неї є якісь скелети в шафі, які притягнути бхута в їхню оселю. Та загалом, думаю, все з ними добре. Безмежно їм вдячні за все, що вони для нас із Любою зробили. Хай будуть здорові. Тут йдеться про інше.

Видається, що одних молитов замало, щоб нести Світло. Безпосередня причетність до релігії сама по собі,  сумлінне виконання релігійних приписів, пости та паломництва не роблять людину Світлом автоматично.  Під «Світлом» будемо розуміти деяку трансформаційну силу, яка впливає на зовнішній світ і змінює його. Так, дії господарів змінювали світ на краще. Хоча б уже те, що завдяки їм нам із Любою було прекрасно жити на Мельникова ці два роки, свідчить про це.  Просто питання, чому ж свої душі не змінили. І чи можливі справжні зовнішні зміни, якщо внутрішні відсутні.

По-друге, якщо вірити моїй Феї, ми з Любою нічого спеціально для цього не роблячи засвітили 45 метрів квадратних квартири на Лук’янівці. Наше досить тривале перебування в цьому приміщенні змінило його, вигнало усіляких низькоенергетичних падлюк. Ви не уявляєте, яку це дає надію! Амбіційні юнацько-максималістичні плани «змінити світ на краще» видаються не такими вже й марними. Якщо двоє людей просто живучи в радості можуть змінити дві кімнати, кухню та балкон, то це не абияка суперсила по зміні світу, чи не так? А якщо вони ще почнуть активно діяти поза Лук’янівкою?

Так, одна людина не зможе засвітити всі 510 100 000 км² земної кулі, але, скажімо, на локальному рівні вона ого-го скільки може зробити. Наш із Любою приклад говорить хоча б про те, що  заїжджена фраза гуру і коучів типу «мир в душі – мир на землі» не позбавлена смислу. Зусилля з трансформації реальності справді не такі марні, як здається, а солодко-рожеве бла-бла про «мисли позитивно» теж у цьому контексті видається не таким вже й банальним. Принаймні так бачать люди, яким відкрито те, що від більшості приховано. А вірити в це, чи ні – особиста справа кожного.

Тут раптом ще одна мисля народилася. А хто знає етимологію слова «світ» і чи має воно спільний корінь з дієсловом «світити». Не хочу тут псевдотеорії розводити – «славянє с любовью, потому что «с-love-яне», але все ж…

 Велика ілюзія думати, що нібито є «вищі» і «нижчі» ступені розвитку особистості.  Нібито є «духовні» люди, які, безумовно, «вищі», а є деякі примітивні в духовному плані істоти, які знаходяться на нижчих щаблях розвитку. Яка чудова схема. Его думає, що ці «нижчі» обов’язково мають знати, що вони нижчі і мають оцінити вищість «вищих». «Ох, так, нам такий рівень і не снився» - кажуть «нижчі», схиляючи смиренно голови. *Іронічний смайлик*.

Так, можливо,  є якась шкала, на якій можна розташувати потреби людей, на полюсах якої «базові потреби – духовні потреби» і можна говорити про те, що є люди, які задовольняються лише базовими (поїв, що ще треба?), а є ті, які прагнуть самопізнання та пізнання світу навколо. Можливо, в певній ситуації можна перших назвати «нижчими», а других «вищими», проте краще назвати це різними гранями одного світу.

Ілюзорність такої ієрархії проявилася в конкретній ситуації взаємодії двох людей, які знаходяться на різних гранях буття.  Між ними може відбуватися обмін, але лише маленьким канальцем, який пропускає до злиття надзвичайно малу кількість води, такий собі Босфор між Чорним та Мармуровим морем. От люди носять в собі моря, чи то пак океани, а поділитися можуть лише краплями. Як буддійські духи-прета, які з’їли би Всесвіт, але стравоходи замалі.

( Read more... )