elanorsvitla

Раптом виявила в собі цікавий механізм, який на самих початках ідентифікує хибне сприйняття світу й гостро сигналізує про це. Під хибним сприйняттям світу я розумію перебування в обумовленому світі як в істинному. Обумовлений світ – це та сама буддійська сансара, світ в якому речі не мають самостійного буття, а лише визначаються іншими речами, які у свою чергу також визначаються наявністю якихось речей. Про це знали не лише буддисти, але й даоси. Всі про це в глибинах свого єства знають:

Когда в мире узнают, что прекрасное – прекрасно, тотчас появляется уродство.

Когда в мире узнают, что доброе – добро, появляется зло.

Наличное и отсутствующее друг друга порождают.

Трудное и легкое друг друга создают.

Длинное и короткое друг друга выявляют.

Высокое и низкое друг друга устанавливают.

("Дао-Дэ Цзин", Пер. В. В. Малявіна)

Тут йдеться про антонімічну обумовленість – «добро визначає зло», але обумовленість може бути і нейтральною – просто одні речі визначають інші, а самі по собі вони не існують.

Так ось чудовий механізм всередині, який би я назвала самим Богом в мені, або принаймні Янголом-охоронцем, одразу розвінчує обумовлене сприйняття, озиваючись миттєвими соматичними реакціями, і, що найголовніше, відчуттям пригніченості, фейковості. Спершу виникає думка «щось не те», «не туди іду». Якщо вона виникає, значить є якась хиба в сприйнятті світу прямо зараз, значить прямо зараз я щось не так роблю й не так сприймаю світ. І цим «не так» виявляється саме обумовленість. Мій Янгол-охоронець питає мене за допомогою ось таких негативних відчуттів, настільки сприйняття моє чисте? Наскільки я тут-і-зараз? Заїжджена фраза, ага… Численні духовні вчителі та езотерики сучасності девальвували її. Та те, що вона означає, неможливо девальвувати, бо воно - єдине, що є істинним в обумовленому світі. Так ось тільки я одні речі, одних людей, одну діяльність починаю визначати іншими речами, людьми та діяльністю, наступає депресія та відсутністю ґрунту під ногами. Раніше я тільки так і жила – одна робота мала сенс лише тому, що паралельно існувала інша робота, а людина поруч набувала сенсу лише тому, що в мене була ота перша робота. І так була збудована піраміда із речей, які стояли одна на одній, а на чому стояла піраміда – не відомо. Страшно було навіть глянути, чи стоїться вона на чомусь, адже можна побачити, що вона ні на чому не стоїть.

Піраміди вже всі давно впали і нових вистачило мудрості не будувати. Якщо раніше все життя проходило в обумовленості, зараз швидше обумовленість постійно бореться за місце в моєму житті і ми з нею по черзі, досить динамічно (коли щодня, коли щогодини) святкуємо #перемогу та нарікаємо на #зраду. Інакше кажучи я все ще чіпляюся за гачки обумовленого світу з тією лише різницею, що злізаю з них значно швидше, ніж колись.

Із останнього досвіду наших з обумовленістю взаємин: коли в тебе починаються стосунки, існує небезпека поставити їх у залежність від інших соціальних стосунків. Таким чином, наприклад, стосунки з коханим набувають цінності не самі по собі, а тільки тому, що навколо них вже існує якась соціальна реальність (о, мої друзі побачать, яка в мене дівчина… так, ніби дівчина сама по собі ніц не означає, якщо її ніхто не побачить).

Ось йду із другом, гуляю, а сама про коханого думаю, порівнюю, так, ніби цінність коханого визначається тільки тим, що з другом воно по-дружньому, а з кимось по-романтішному. От такий релятивізм виходить, що за деревами лісу не видно. Недарма говорять, за двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш. Приказка ця не лише про конкретні ситуації вибору в житті, а про оцю підступну природу обумовленості. Бо там де одне не може бути самодостатнім й для свого буття потребує іншого, там фейк, провалля, відсутність щастя і самого життя. Бо життя - воно справді тут-і-зараз, і якщо гуляєш із другом, то хай він залишається єдиним зайцем у цей момент, а з коханим зайцем будеш гуляти іншим разом. Тож, дякую, чудовий мій механізме, що дозволяєш виявити обумовленість ще на підступах і перешкоджаєш у випадання в неприродний стан.