Про відносність ієрархії в духовному розвитку

[elanorsvitla]

 Велика ілюзія думати, що нібито є «вищі» і «нижчі» ступені розвитку особистості.  Нібито є «духовні» люди, які, безумовно, «вищі», а є деякі примітивні в духовному плані істоти, які знаходяться на нижчих щаблях розвитку. Яка чудова схема. Его думає, що ці «нижчі» обов’язково мають знати, що вони нижчі і мають оцінити вищість «вищих». «Ох, так, нам такий рівень і не снився» - кажуть «нижчі», схиляючи смиренно голови. *Іронічний смайлик*.

Так, можливо,  є якась шкала, на якій можна розташувати потреби людей, на полюсах якої «базові потреби – духовні потреби» і можна говорити про те, що є люди, які задовольняються лише базовими (поїв, що ще треба?), а є ті, які прагнуть самопізнання та пізнання світу навколо. Можливо, в певній ситуації можна перших назвати «нижчими», а других «вищими», проте краще назвати це різними гранями одного світу.

Ілюзорність такої ієрархії проявилася в конкретній ситуації взаємодії двох людей, які знаходяться на різних гранях буття.  Між ними може відбуватися обмін, але лише маленьким канальцем, який пропускає до злиття надзвичайно малу кількість води, такий собі Босфор між Чорним та Мармуровим морем. От люди носять в собі моря, чи то пак океани, а поділитися можуть лише краплями. Як буддійські духи-прета, які з’їли би Всесвіт, але стравоходи замалі.

Ось одна людина думає, що як би гарно було провести іншу в свої глибини, показати кольорові рифи і химерних істот всередині себе, як змінюється колір на поверхні води від блискучого бірюзового до гранатового на світанку і ввечері. Але з того боку не видно не те, що водяної безодні, а й піни на хвилях. Людей відділяє вузька довга протока, через яку годі пізнати один одного. В ній зосереджується те, що спільне. І от з усього того океану спільним виявляється радість тактильного спілкування, наприклад, та людська цікавість до екзотики й інакшості. Тож якщо один океан думає, що він більший, глибший і гарніший за інший, хай собі і далі так думає, бо від того знаття жодного сенсу, якщо протока така вузька і ніхто не побачить його краси. Питання глибини/поверховості нівелюється, втрачає свою актуальність при такій взаємодії, бо люди не здатні повною мірою пізнати красу одна одної саме тому, що вони на різних гранях і дивляться в різні боки. Тоді ж знімається оце егоїстичне месіанство – мовляв, покажу тобі, яким прекрасним може бути світ, ти тільки йди за мною.

І тут стається ще одна ілюзія, навіть спокуса – подумати, що тільки з одного боку так відчувається. Подумати, що людина в тебе може пролитися всім своїм океаном, поділитися буквально всім із тобою, бо вона на «нижчому» щаблі, вона ж тягнеться до тебе і твій океан здатен вмістити її. Так от зась. Отой принципово інший океан відчуває точнісінько те саме. Він волає: «Я великий і гарний, подивись, я скільки можу тобі дати», спрямовується усіма своїми хвилями у ту вузьку протоку між вами, щоб поділитися, і розбивається об скелі, бо протока вміщує рівно стільки води, скільки здатна вмістити. Ні більше, ні менше.

Нема сенсу різні грані буття ставити в ієрархію. Его обов’язково буде займатися цим, та нехай. Все одно воно зазнає поразки. Бо коли між океанами так багато суші, зовсім не важливо, наскільки глибокі обидва. Це відсилає до відносності всього у Всесвіті. Глибина одного океану стає важливою тільки коли інший вдивляється в неї. А як нема кому вдивлятися, ця характеристика взагалі втрачає сенс. Тож не варто вимагати від всіх людей розуміння та позитивної оцінки. Значимість людини проявляється ніяк не інакше, як іншою людиною. Все відносно, щоб побачити себе, треба Інший-дзеркало, а якому відносність на деякий час перетворюється на абсолютність.

Comments

[nikolai_karpitsky]

Виникає стільки можливостей розвинути думку, що я гублюся як в саду переплетених стежок.
Перша стежка. Відразу задумався, якою мірою ієрархія онтологічна, а якою - ілюзорна. Або ж її онтологія нам незрозуміла, тому щойно намагаємося її осмислити, то створюємо іншу ілюзорну онтологію. Зокрема, в християнстві порядок світу ієрархічний. Можна згадати «Про небесну ієрархію» Діонісія Ареопагіта. Однак Бог є в принципово іншому онтологічному вимірі, тому всі ступені ієрархії світобудови рівною мірою видалені або наближені до Бога. Така ієрархія одночасно має як справжній онтологічний характер так і ілюзорний.
Друга стежка. Люди настільки різноманітні, що втрачається будь-яке підстава для того, щоб якось співвіднести ступені ієрархії. З одного боку ієрархія є, а з іншого боку вона не має підстав і всякий раз перебудовується, коли ми трохи змінюємо ракурс сприйняття.
Третя стежка. У тексті несподівано розкривається нове розуміння - екзистенційний вимір ієрархії, в якій найвищий ступінь перестає бути черговою сходинкою загального порядку та перетворюється в таємницю іншого буття - приховану глибину, осягнути яку не дозволяє мілководдя спілкування на основі загального взаємного розуміння. Це стежка веде до якогось нового розуміння екзистенції.