elanorsvitla

Тип людини – інтернетний троль – це феномен, який, мабуть, існував задовго до появи всесвітньої мережі та соцмереж, але особливо актуалізувався за доби фейсбуків-інстаграмів. Це – люди, які мають непереборну потребу викликати в інших емоційну реакцію й, розпочавши якусь суперечку, доводити її до найвищої напруги й отримати від цього якесь нездорове задоволення чи самоствердження. Треба сказати, що пошук істини стоїть на останньому місці в пріоритетах такого типу людей, якщо він включений до його списку взагалі. Зазвичай, маючи дуже чітко сформовану думку з якогось питання, троль не має на меті переконати в ній свого опонента, тим паче не має він на меті підважити свою власну думку, пересвідчитися, що правильно її сформував. Його мета, хай неусвідомлена, – емоційно розкачати себе і свого опонента. Кришталево чистий вампіризм, по-іншому це важко назвати. Отже, значною мірою через це інтернет за нашої доби – це помийка, клоака, куди люди сублімують все своє незадоволення життям, владою, собою, де розкривається людське не вельми привабливе єство. Тому з’являються ті, хто свідомо йдуть в інтернетну аскезу, щоб не бруднитися об це все. Духовні вчителі радять уникати соцмереж й навіть серед молодих людей є «бабці» та «дідусі», які бідкаються, куди котиться світ. Та можна глянути на це по-іншому.

Стримуватися і не відповідати інтернетним тролям – неабияка духовна практика, яка змушує змиряти власне Его, нагадувати собі його ілюзорність, бо воно дуже боляче раниться об такі суперечки. Спокуси загрузнути в беззмістовній емоційній "дискусії" надзвичайно великі. Вампіричний співрозмовник усіма силами намагається підважити важливість іншого учасника бесіди, звинувачує його у незнанні елементарних речей, так і чекаючи, що той буде доводити йому свої знання. Та починаючи робити це, жертва троля приймає правила гри, нав’язані ним. Починає втягуватися у гру, в якій ніколи немає переможців, бо вона починається із неправильних інтенцій принаймні одного з учасників, а ініціює її людина, якій, ймовірно, більше немає чим займатися в житті лише як пастися на сторінках інших людей і висловлювати там свої надзвичайно цінні думки.

Також у таких суперечках дуже хочеться залишити за собою останнє слово. Здається, що не відповівши на коментар, у якому є звинувачення у невігластві, весь світ одразу подумає, що так і є. Та щоб зрозуміти хибність такого сприйняття важливо спитати себе самого чи саму, а скільки разів я так думав чи думала про інших? Тут швидше проникнешся повагою до людини, яка вміє вчасно зупинитися і не чіпати лайно, щоб не смерділо, ніж подумаєш, що усі висловлені на її адресу звинувачення мають сенс.

Тож якби я була духовним вчителем, я би якраз не радила відчужуватися від соцмереж, а навпаки практикувати смирення его і терплячість через спілкування з тролями, якщо такі приходять. Бо ж можна скільки завгодно медитувати в гімалайській печері, а на виході не змогти зупинитися перед агресивним коментарем часто незнайомої людини – троля, і почати примножувати біль і агресію цього світу.