ТРИКСТЕР — ЦЕ НЕ ПРОКЛЯТТЯ, А ПОКЛИКАННЯ

[elanorsvitla]

У спілкуванні з людьми неважко помітити один феномен — є люди, яких сприймають або вкрай позитивно, захоплюючись ними й поважаючи їх, або вкрай негативно, відчуваючи до них якусь тваринну та ірраціональну неприязнь і, відповідно, заперечуючи та зневажаючи їх. Або ж це може виявлятися в слабшій формі, коли людину просто вважають дивакуватою. Чим же можна пояснити цей феномен?

Міфологічна свідомість — ключ до розуміння, чому в суспільстві є диваки, одіозні особистості та люди, які спокійно живуть, не поводять себе провокативно, не мають злих намірів та, тим не менш, суспільство відмовляє їм у праві бути нормативними його членами. Усі ці люди тією чи іншою мірою є трикстерами.

Трикстер — досить відома і прописана культурологічна і філософська категорія, на яку звернув увагу Клод Леві-Стросс, аналізуючи міфології світу й намагаючись зрозуміти, чому бог багатого одягу в індіанців Північної Америки — це найчастіше Попелюшка чоловічої статі («Попелюх», «Хлопчик попелу»). Трикстер — це той персонаж, хто робить видимими суперечності міфу й у результаті приводить до їх зняття, стаючи посередником між протилежностями міфу. Цей акт називається медіацією. Та якщо з міфологій світу ми знаємо трикстерів більше як шахраїв (варто згадати хоча б хитрого Локі), сучасним трикстерам не обов’язково відверто порушувати суспільні норми, виклично себе поводити чи мати злі наміри. Їм достатньо просто бути собою.

Особливість сучасного трикстера не лише в тому, що він свідомо й демонстративно підважує суспільну мораль, лиходіє і юродствує. Він просто не прив’язаний до будь-яких систем, а тим паче до їхніх норм та цінностей — він може бути як поза ними, так і в кожній із них одночасно, або ж із легкістю мігрувати з однієї в іншу. Саме в цій неприв’язаності і виявляється природа трикстера, зміст же його дій та намірів — це інше питання. Тож сам факт його неприв’язаності страшенно дратує тих, хто нагрів собі місце у якійсь системі з її правилами та цінностями, хто наївно думає, що ніщо у світі не зможе його посунути з цього теплого місця.

Через свою неприв’язаність і брак страху бути вигнаним із системи, трикстер говорить усе, що думає, тим самим проявляючи суперечності системи і ставлячи її членів перед вибором — заперечити невигідного й нахабного спікера, який оскверняє святая святих ідеальної системи, або ж заперечити систему. Не важко здогадатися, що найчастіше обирають люди. Прийняти трикстера як генія, який озвучив проблему системи й тим самим вивів її на інший рівень, значно важче, ніж заперечити його. Виходить, що або поклоніння, або остракізм — іншого не дано. Трикстер — це той, хто створює ситуацію, коли нейтрально відреагувати не вийде.

Та можна спостерегти ще одну стратегію самовизначення щодо таких людей — вважати їх «трохи недо-». Це та стратегія, яка таврує людину як дивака чи дивачку. «Загалом нормальна хороша людина, але щось із нею трохи не те» — таке можна почути від людей, які ніби не бачать жодних раціональних підстав не ставитися до трикстера з повагою, але ірраціонально відчувають дискомфорт, навіть напругу, поруч із ним. Щоби хоч якось вписати таку людину у свою картину світу, доводиться визнати факт «недонормальності», від того стає значно легше — «це ж не зі мною щось не так, а з іншим».

Справді, сучасний трикстер — лімінальна істота, яка буквально «випромінює» свій межовий стан, у якому нормальні люди перебувати не можуть — їм потрібна зрозуміла й позбавлена суперечностей картина світу, потрібне оте нагріте м’яке крісло власної ідентичності і причетності. У присутності трикстера нормальні люди відчувають ірраціональний страх втратити це місце, страх бути підваженими, опинитися в межовій ситуації. Тому на допомогу приходить зручний захисний механізм — тавро дивакуватості чи недоробленості, яке можна поставити на людині-трикстері і яке зніме всі внутрішні суперечності і страхи. Відповідно, не менш важливе питання, а як самі лімінальні люди (люблю їх ще називати «безсистемниками») сприймають таке ставлення до себе, як їм це виглядає зсередини?

Здається, трикстери можуть сприйняти таку реакцію суспільства на них двома способами — або усвідомлювати свою природу і приймати таке ставлення людей як даність, яка логічно витікає з неї, використовуючи це на свою користь; або ж не знати своєї природи і вірити «нормальним» людям, які поспішають засвідчити факт їхньої недонормальності й Божого браку. У другому випадку людина з усіх сил може намагатися або відповідати якимось взірцям, або тихо страждати на самоті в надії спокутувати колись ті гріхи, за які Бог виліпив її не з тієї глини.

Так от. Прозріння полягає в тому, що в Божій майстерні немає поганих матеріалів. У тому, що трикстери, які досі думають, що з ними щось не так, мусять зрозуміти, що ця думка насправді нав’язана їм іншим типом людей, хто знайшли себе в тій чи іншій системі і хто просто не вміє бути поза будь-якими системами. Тоді здатність медіації, здатність бути між системами зі статусу вади і браку переходить у статус переваги і благословення. Це дає колосальну внутрішню свободу і гнучкість, розширює свідомість, дає значно більше простору для отримання нового досвіду і знімає значну кількість страхів. Усвідомлення трикстером своєї природи одразу знімає питання — «а, може, вони праві?». Немає правих і неправих. Є просто різні типи людей.

А Попелюх у індіанців — це медіатор між культурою і природою, бо одяг — це перехідна стадія від одного до іншого, а попіл поєднує вогнище в домі (культуру) з дахом як символом неба (природою).

Comments

[cpthorn]

Так, бути трикстером часто складно для самої людини, і створює купу незручностей у житті, але не бути трикстером ця людина просто не може, інакше вона втратить сама себе, своє головне призначення.

[elanorsvitla]

Так, така людина справді створює для себе проблеми, яких уникає більшість інших людей. Але, мені здається, ці проблеми неспівмірні з тією, яка виникає, якщо трикстер не виконує своє призначення і йде проти власної природи. Все ж краще долати купу труднощів в соціумі, ніж жити несвоїм життям. І усвідомлення своєї природи також, здається, має звільнювальний ефект.

[cpthorn]

Так, згоден, бо втрата себе - це найгірше, що може статися з людиною.

[diejacobsleiter]

(Мой первый коммент попал сюда по ошибке, он был предназначен к другому посту.)

Вы написали просто замечательный текст. Трикстер - едва ли не более интересный персонаж, чем "культурный герой".

И я вообще считаю, что то, что называют "пониманием жизни" или "мудростью", - это ни что иное как владение мифологическим инструментарием, умением сделать вот такой разбор, как у Вас. Мифы - это не байки и не враки, а в каком-то смысле суперправда. Это то, что управляет нашим сознанием, модели нашего мышления и поведения. И тот, кто научается понимать их, - о нем можно сказать, что он "понял жизнь". Все остальное - житейские навыки, мелочный "опыт" (не суй пальцы в розетку, а то ударит током и т.п.) Никакой другой мудрости не существует, только это умение работать с мифом.