Уроки нефізики
Feb. 12th, 2018 11:46 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
elanorsvitlaДев’ятикласники сиділи на уроці фізики і кожен з них думав про все на світі, тільки не про фізику. Це був золотий жовтень. У вікні межи кленового листя синів клапоть осіннього неба, а сонце пускало грайливих зайчиків на стіни, парти і дошку так, що виведені повільною рукою фізика формули ледь було видно. Та й кому в цьому класі було до електричних кіл, кулонів, електронів та всього іншого такого нудного і нецікавого. На фізику всі уже давно забили великий болт, тому що ще з сьомого класу, коли почався цей предмет, його читав Олександр Вікторович - чолов’яга ніби не злий, але було в ньому щось таке, що назавжди затаврувало фізику як нецікавий предмет, який треба пересидіти. Навряд чи хтось в цьому класі міг чітко сформулювати, що було не так з Олександром Вікторовичем, але урок фізики для кожного опинився на периферії навчального процесу і зайняв своє почесне місце серед уроків музики, трудового навчання та образотворчого мистецтва. Мабуть, саме через таку безколірність вчителя до нього навіть прізвисько не вчепилося. Жодне! Ні хороше, ні погане. Олександр Вікторович та й усе тут.
Першого вересня до дев’ятикласників дійшла чутка, що Олександр Вікторович звільнився. Вона швидко підтвердилася, коли на перший урок фізики у 9Б класі прийшов інший учитель – Прокіп Миронович. Він був низького зросту й абсолютно не атлетичної статури, яка буває у людей, які віддають перевагу рухати звивинами мозку, ніж стегнами (хоча, погодьтеся, одне одному не заважає). На його носі були рогові окуляри, про які діти так багато читали в російській літературі (так, ті самі «роговиє очкі» на носі княгинь та князів), а тут мали можливість, побачити їх на власні очі: оправа з рогу була велика і товста, такими ж товстими були лінзи майже квадратної форми. Якби скинути вчителю років так з двадцять, він би дуже нагадував Шуріка з «Операции Ы» в тих велетенських окулярах. Тому дуже скоро дев’ятий бе почав називати фізика Шуриком. Але це було не найстрашніше. Чоловік був вдягнений у дурнуватий светр з оленями, що входило у надзвичайний дисонанс із бабиним літом за вікном. Светр не рятував навіть оливковий колір, який мав би пасувати під те саме бабине літо. Втім, навіть якби на дворі була зима, навряд чи светр виглядав би менш недолуго. Словом, такого персонажа жодний учень у цьому класі не сприйняв серйозно.
Після першого уроку стало зрозуміло, що Шурик дуже лояльний до учнів, аж занадто. Якщо попередній вчитель завжди задавав бе класу якісь надзвичайно складні задачі, які сам же на дошці і вирішував, не турбуючись про те, щоби навчити підлітків робити це самотужки, то з новим учителем класна робота перетворювалася на вирішення простих задач, які не потребували особливого теоретичного мізкування і математично були легкими. Зазвичай нова тема починалася із задач, які полягали в простій підстановці даних у формулу. Діти одразу почали підозрювати, що такий підхід був дещо примітивним, проте, здається, важко було би знайти того, хто б заперечив, що фізика стала більш близькою та зрозумілою. Попри такий якісний «фізичний» зсув, урок не просунувся у статусі і залишався пасти задніх разом із малюванням.
Катруся сиділа на першій парті, але навіть це не заважало їй дивитися не на дошку, а на небо за вікном, яке навівало романтичний настрій і віддалено нагадувало літо, коли можна було забути не тільки про фізику, але й про математику, академконцерти, олімпіади з мови, неадекватну біологічку й усі інші побічні ефекти шкільного навчання.
Катрусі саме спало на думку чудове порівняння виду за вікном із українським прапором, адже той нічим не поступався своєю жовтоблакитністю нашому стягові , як раптом вона почула своє ім’я і стрепенулася. Прокіп Миронович викликав її до дошки. Катря від раптового переключення з власних дум на фізику навіть згадала, що вчили вони зараз закон Ома. І на тому собі подякувала… Ось тільки в ті дві секунди, поки доходила до дошки, зрозуміла, що геть не пам’ятає, що там чому прямо пропорційне, а що чому обернено пропорційне у тому електричному колі: сила струму, напруга та опір змішалися в голові й відтворити їхню взаємозалежність видавалося марною справою в ситуації, коли часу на роздуми вже не було. Добре, що з Катіною візуальною пам’яттю вона знала, якими буквами позначалися ті самі сила струму, напруга та опір. Але що це дає? Формулу із букв вона явно не зможе скласти – до таких висот її візуальна пам’ять чомусь не сягнула, а дарма. Дівчинка силкувалася згадати цю кляту формулу, та на думку спадали тільки факти з життя самого Георга (чи Герберта?) Ома, якій їй було найцікавіше читати у підручнику з фізики. Цей Ом чомусь вважав, що світ злий та ворожий. Не дивно, подумалось Каті, адже вченого цькували «глибоко релігійні люди», яким важко було погодитися з тим, що природою правлять не Божі закони, а ті, що сформульовані якимось божевільним ученим. Катря ніяк не могла зрозуміти, чому так важко було припустити, що закон Ома теж від Бога. Дивина, скільки дівчинка могла подумати ти за ті секунди, поки прямувала від першої парти до дошки.
Прокіп Миронович почав читати задачу: «Який опір має вольтметр, розрахований на 150 В, якщо сила струму у ньому не повинна перевищувати 0, 01 А?», а Катря записувала за ним:
Дано:
U = 150 B
I = 0,01 A
R - ?
Коли дівчинка побачили ці три букви в дано, вона зрозуміла, що попала на задачу, яка саме полягала у підстановці даних у формулу, але формула так і не спливла у пам’яті. «Епік фейл, - подумала вона - задача елементарна, а вона і ту зараз вирішити не зможе». Зітхнула. «Для вирішення цієї задачі потрібно знати закон Ома, - почала було Катя, - а формула закона Ома…». Тут учениця замовкла. Мозок не видавав стратегії, як можна було викрутитися з цієї ситуації. Хлопці на першій парті намагалися підказати, але їхні слова у цій стресовій для Каті ситуації видалися білим шумом. Їй нічого не залишалося, як чесно зізнатися, що формулу вона не пам’ятає. «Я лише знаю, що сила струму прямо пропорційна чи то напрузі, чи то опору, але не пам’ятаю чому саме, на жаль» - сказала винувато дівчинка, готова до того, що Прокіп Миронович, так само, як попередній вчитель, скаже щось на кшталт «сідай, доцю», маючи на увазі «йди на місце, мала дурепо, і дай іншим дурням теж осоромитися біля дошки». Але вчитель посміхнувся й сказав: «Ну, Георгу Ому («він таки Геогр, а не Герберт!» - осяяло дівчинку ) знадобилося багато часу, щоб зрозуміти і вивести закон, який ми зараз його іменем називаємо. Оскільки ми не можемо пройти його шляхом, та й не маємо такої потреби, нам залишається смиренно користуватися відкриттям німецького фізика, запам’ятавши суть цього відкриття. Я розумію, Катю («О, Господи! Цей вчитель назвав мене на ім’я»– подумалося дівчинці), що ти би знала закон Ома, якби півжиття проводила експерименти з електричним колом, але оскільки ти тільки на початку життєвого шляху й фізика далеко не перше, якщо не останнє, що тебе цікавить, то, зрозуміле діло, ти логічно не можеш вивести цю формулу. Те, що ти знаєш, про що він, вже не абищо. А сама формула все одно довго в пам’яті може не затриматися. Я підкажу тобі її:
I = U/R
Звісно, якщо ви будете знати її, це спростить усім життя, - вчитель звернувся уже до класу, – не буде потреби шукати шпаргалки по всіх кишенях на контрольній та обписувати руки формулами, але я залишу це на ваш розсуд. Думаю, Катю, тобі вже немає потреби обчислювати цю задачу на дошці. Давай спитаємо в однокласників, наприклад, у Кирила, який опір має бути в такому вольтметрі?» - закінчив свою промову Прокіп Миронович. Кирило назвав правильне рішення: R = 15 000 Ом, або 15 кОм. У тому, що результат надала не Катря, а її однокласник, не було нічого принизливого. Вчитель не хотів витрачати час на обчислення, коли учениця й так розуміла, що робити, і це, зрештою, було мудро. Катруся вирішила на дошці ще одну задачу, але вже про кількість електронів, які мають пройти крізь поперечний переріз спіралі в колі електричної лампи, і чекала вироку – «сім»? «вісім»?. «Цього разу я не знижу високий бал за те, що ти не знаєш формул, – ставлю «десять». Але давай домовимося, що наступного разу, якщо не знатимеш формули, доведеться поставити нижчу оцінку» - виголосив вчитель. Катря була не проти, мовчки кивнула й сіла на своє місце. Їй раптом захотілося вникнути в те, що відбувається на уроці. Крім того, зараз вона була певна, що закон Ома і його формулу вона запам’ятає на все життя: «Сила струму в ділянці електричного кола прямо пропорційна напрузі на цій ділянці і обернено пропорційна опору цієї ділянки: I = U/R” . І ще вона відчула якийсь жаль до Шурика. Не таким вже і поганим вчителем він був: якийсь занадто добрий та не вимогливий, але ж це не привід його не любити.
Частина 2
Той день нічим не вирізнявся з-поміж інших шкільних днів, хіба що для Катрусі він був трохи легшим – не було алгебри та геометрії. Вона любила математику, але побоювалася її, точніше не її, а вчительку математики, яка одним своїм драконячим поглядом могла змусити охолонути все всередині. Від того холоду не рятувало навіть те, що вчителька була вогнедишним драконом. Тож Катруся мала піднесений і розслаблений настрій. Єдина річ, яка невеликим черв’яком точила її серце, була та, що фізику вона так і не вивчила. Знову. «Хай їй грець, тій фізиці, - думала дівчинка. – Мене нещодавно викликали, тож цього разу мають залишити в спокої». Натомість того дня була англійська, яку дівчинка дуже любила. Вона навіть трохи чекала уроку. Особливо її приваблювала перспектива вкотре поспівати «Show must go on» Квіна та «Umbrella» Ріанни – дві пісні, які вони вчилися встигати повторювати за виконавцями на останніх двох уроках. Який же Каті був облом, коли з самого ранку перед першим уроком в клас прийшла завучка і сказала, що англійської сьогодні не буде, бо вчителька захворіла. Натомість, замість інглішу буде фізика. Перспектива двох фізик – за розкладом і додаткової – мало кого в 9Б потішила. «Сидіти на двох фізиках – це копець просто!» - Катя почала-но скаржитися Юлі, своїй подрузі. Та на мить застигла, призадумавшись, і видала абсолютно божевільну ідею: «А давай всім класом прогуляємо фізику, а Шурику скажемо, що не знали про заміну!». Катя вже готова була категорично заперечити подрузі, як повз проходив Сашко й, почувши Юлині слова, одразу за них вчепився. «Прогуляти фізику? Це ж класно. Шурик все одно нікому не буде на нас скаржитися, а ми затусимо на сорок хвилин, все одно ніхто ту фізику не вивчив» - почав міркувати Сашко. «Але ж…» - намагалася вклинитися Катя, втім її перервав Носок, Коля Носко, друг Сашка, який вихопив уривки розмови. «Носок, чуєш, шо кажу. Дівки пропонують прогуляти фізику» - почав пояснювати Сашко другові. «Я нічого не пропоную…» - знову почала Катя. «Ідея! - промовив Носок. - Я стрільнув в предка декілька цигарок, тож можна в балку піти». «Мені це геть не подобається» - все ж таки змогла вклинитися дівчинка. «Покурити, чи прогуляти фізику?» - хлопці почали тролити Катрю. «Взагалі-то обидві ідеї тупі - строго сказала дівчина, - знайшли коли йти курити, хочете, щоб знову розборки в класі були? Будете смердіти, як паровози. Іванівна одразу внюхає, знову батьківські збори збере…». Та Катя не змогла договорити, бо її перебив Носок: «Та чого ти так боїшся. Зажуємо. А про фізику треба з іншими поговорити. Гей, піпл, гуляємо фізику?» - гукнув він. Спочатку на його слова зреагувала групка хлопців, що уважно стежили за грою на смартфоні, потім навколо головного промоутера прогулювання почав збиратися весь клас. «Значить, слухайте. Є план. В наступну перерву ми просто не повернемося сюди, а йдемо гуляти далі. Якого нам сьогодні страждати на двох фізиках через те, що англічанка захворіла? Прийдемо до Шурика за розкладом і впадемо на мороз, тіпа не знали про заміну. Він нас не здасть, от побачите».
Одразу знайшлися ті, хто з радістю підтримав ідею: «Йдемо, вирішено!» - почали кричати. «Тсссс…, заспокоював однокласників Носок, - Іванівна може прийти раніше і почути». Десь із далеку тихо зашелестів голос Петруся, який дуже рідко його подавав, тому всі одразу звернули увагу на цю екстраординарну ситуацію. «Ем… Так нам же дістанеться… Може не будемо цього робити, а?». «Не сци, Пєтя! Кажу ж, що фізик не такий, він стукачити не буде! – вів далі Носок. – Є ще такі, хто боїться?».
Катря не боялася. Жодною клітинкою свого тіла не боялася. Вони скільки всього дивовижили в класі й скільки вже було тих виховних годин, що перспектива ще однієї видавалася звичним явищем. ЇЇ мучило інше: як дивитися в очі Шурику після такого. Її внутрішній погляд відновив у пам’яті низеньку, трохи згорблену постать у оливковому светрі з оленями, добрі очі під товстими окулярами, розуміння та співчуття, яке передавав тихий голос. Після того уроку, коли фізик не посадив її із двійкою і жодним чином не принизив за незнання закону Ома, Катря вже не могла ставитися до нього, як до функціонера, до голови, що говорить 40 хвилин і йде геть до наступного уроку фізики. Він побачив у ній людину, тож і вона мимоволі за ним почала бачити щось більше – дивакуватого дядечку, який, мабуть, самотній, бо яка б дружина дозволила йому приходити в такому дурнуватому светрі. Тоді, на тому уроці відбулося з’ясування стосунків не тільки із фізикою, але й із самим фізиком.
Поки такі думки роїлися в її голові, однокласники, здається, прийняли рішення. І ось зараз мав би бути її, Катрин, вихід, коли вона би сказала всьому класу, що Шурик не заслужив такого ставлення, що навіть якщо хтось не вивчив фізику, навряд чи він постраждає, бо це не в стилі вчителя ставити двійки, що охочі покурити можуть це робити і після уроків, і ще багато різних «що». Але всі ці думки так і не були висловлені, ніби застрягли у роті, тому їх довелося ковтнути, ледь не вдавившись. І Катря неохочим кроком попленталася на вулицю за рештою класу, щоб не повернутися з цієї перерви на урок.
Щоби прогул ніхто не помітив, вирішили піти у сусідній двір, де був затишний поламаний бювет із лавками під накриттям. Більшість перебувала у своєрідній ейфорії та збудженості. Ще б пак, зважитися на таку пригоду! Тут був і ризик, і обман, і заборонені задоволення, бо Сашко з Носком вирішили, що їм не обов’язково йти аж у балку, щоб покурити, а можна тут, при всіх – все одно ніхто із вчителів не побачить. Почали грати у крокодила. Катруся надзвичайно любила цю гру, втім зараз її погляд ніяк не міг сфокусуватися на гравцеві, що показував слово. Так, думки про фізика хаотично крутили коліщатко фокусу на її об’єктиві. Як вона не намагалася, але бути з класом їй не вдавалося. Вона була з Шуриком. Раптом її почало дратувати те, що через ці думки вона пропускає всю насолоду від такої незвичної ситуації: вони всім класом, РАЗОМ, грають у крокодила, насолоджуються гарним осіннім днем, і Сашко тут, і вона цілком зараз може до нього заговорити, або, вгадавши слово, загадати наступне, наприклад, heavy metal, що точно дуже сподобається Сашку, улюбленим гуртом якого була Metallica. Натомість вона журиться через якогось фізика, який вдягтися до ладу не може. Вона відмахнулася від цих думок, як від набридливої мухи, і вирішила таки вгадати якесь слово, щоб хоча б у грі продемонструвати свою симпатію до Сашка.
Втім колективний ентузіазм починав потроху згасати до кінця уроку, коли треба було повернутися в клас і прийняти вирок долі, який міг бути будь-яким: абсолютно безболісним і непомітним, або гучним, скандальним та неприємним. Колективним розумом вирішили, що всі прийдуть в клас «на морозі», ніби нічого не сталося, навіть якщо там буде фізик. А якщо він щось питатиме, скажуть, що не знали про заміну. 9Б змішався з купою школярів, які вийшли надвір на перерву, і потроху почали заходити в школу. Втім, нікому не хотілося підніматися в клас на другому поверсі. Носок різко звернув ліворуч, сказавши, що йому треба відлити, за ним потягнулося ще троє однокласників, яким також раптом дуже захотілося в туалет. «Еее… - закричала Катя, - Носок, ти куди, ми ж домовилися всі разом заходити в клас!». Носок продовжував свій хід у вбиральню, вдаючи, що не чує слів однокласниці. Групка дівчат, яка зайшла-но в приміщення школи, різко здала назад, сказавши, що перерва триває і їм нема чого зараз вертатися в клас, а можна це зробити через 5 хвилин, після дзвінка. Всі чарівним чином розсмокталися по школі і Катря з Юлею опинилися вдвох перед сходами, що вели на другий поверх до їхнього класу. Дівчата глянули одна на одну. Не було сумніву в тому, що як для одної, так і для другої, ці сходи зараз стали пекельними. Катін кадик ворухнувся, а вираз обличчя був якимось тупим і розгубленим у той момент. Попри те, що вона дуже би не хотіла, щоб Сашко бачив її з таким обличчям, краще б він був тут, разом із ними. Праведний гнів на нього починав підніматися всередині Катиного єства. «І де його носить, гівнюка такого? Один із перших кричав, що треба прогуляти. Носок - то певне діло, він би змився у будь-якому разі, але ж Сашко? Він же не такий…» - думала дівчина. Гнів на Сашка змінила образа на клас, який зник у найвідповідальніший момент. І де поділася та крокодильна колективність в бюветі, яка ще десять хвилин тому дозволяла відчувати вселенське єднання всіх з усіма? І чому вона, Катя, яка із самого початку була проти цієї ідіотської ідеї, мусить підніматися в клас першою, де, ймовірно, сидить Шурик і якому точно захочеться знати, що трапилося з 9Б? Мізки вперто повторювали, що і їй треба вийти на вулицю і дочекатися дзвінка і вже разом з усіма зайти в клас, щоб не бути цапом-відбувайлом, втім серце чомусь кликало вперед пекельними сходами. Через ці думки її обличчя змінювалося з надзвичайною швидкістю. На ньому була то лють, то роздратування, то жаль, то розгубленість. Але ноги самі йшли і вона не дуже звітувалася собі, чому так відбувається. «А Юлька як хоче. Хай залишається з усіма, боягузка. Така мені подруга. Сама здійняла бучу, сама ж і спасувала» - думалося Каті по дорозі наверх. Втім, Юля смиренно йшла за подругою і її лице, здається, змінювалося з такою ж швидкістю.
Катя не вміла будувати стратегій і діяти із розрахунком, її істинні думки завжди видавало тіло та інтонації. Навряд чи ця ситуація буде винятком, тому вона піднімалася сходами, як в тумані, не маючи жодної гадки про те, як себе поводити і що казати, якщо спитають. Втім, інтуїція у дівчинки теж була «дай Боже», тому зараз вона йшла за цим ірраціональним почуттям всередині майже так само смиренно, як Юля йшла за нею. У класі одиноко сидів вчитель. Вони завмерли на секунду, привіталися і рушили до своїх парт. Вчитель привітався у відповідь. Катрі було важко дивитися на нього, тож вона зводила всі погляди до мінімуму, проте цього вистачило, щоб вловити в його очах сум, схожий на той, що в очах у віслюка Іа з мультика. «Де решта класу?» - печально спитав вчитель. Катя розуміла, що має зараз вдавати невимушеність і легко сказати, що, мабуть, інші ще не повернулися з перерви, проте, як вона і підозрювала, важко було залишатися невимушеною в такій ситуації. Тож вона, затинаючись, промямлила щось на кшталт «Вони… вони, мабуть, на вулиці всі». «Зрозуміло» - сказав на видиху вчитель і почав вставати з-за столу, глянувши на Катю. «Ну добре вони пустоголові, а ти?» - Каті здалося, що саме це вона прочитала в очах вчителя. Вона ніби й хотіла щось сказати, але знову не змогла. Перед самим виходом вчитель обернувся і знову сказав: «Зрозуміло. Що ж, готуйтеся до наступного уроку», і вийшов. Ще ніколи Катрі не хотілося почути, що бешкетний горе-дев’ятий бе клас буде викликано до директора, що класу поставлять виховну годину й призначать три додаткових уроки фізики. Натомість прозвучало це сумне «зрозуміло». З дверей обережно визирнув писок одного з однокласників. «Ну шо, його нема?» - звернувся писок до Каті. «Шо, не видно!» - буркнула дівчина і взялася витягати підручник з фізики з наплічника.
Цей урок фізики за всіма зовнішніми ознаками нагадував всі попередні, але перші слова Вчителя зробили його особливим. Він сказав: «Оскільки ви вирішили, що вам не потрібна допомога в освоєнні електростата, залишаю його на самостійне опрацювання. Не зважаючи ні на що, я готовий допомогти з цим у мої «вчительські години», про які ви знаєте – щовівторка і щосереди з 15 до 17. Особливо це потрібно тобі, Сашку, якщо ти все ж таки вирішив вступати на прикладну математику. ЗНО з фізики тобі потрібно буде писати. Раджу вчити все систематично, щоб через два роки тільки вдосконалювати майстерність, а не підтягувати хвости. Ти, Юро, теж зацікавлений, якщо хочеш пов’язати свою майбутню професію з точними науками». Це було сказано спокійно, але із тим знайомим сумом у голосі та очах, який Катря пізнала перша за всіх. Після цих слів у класі повисла важка атмосфера, при чому не всім вистачило клепки зрозуміти її джерело. Клас в цей раз був на диво тихий і якось аномально смиренний. Вперше за всю історію фізики в дев’ятому бе з’явилися добровольці, які захотіли вийти до дошки, або висловити свої ідеї з приводу можливих варіантів розв’язку задач. А після уроку хтось із хлопців взявся допомогти Вчителю занести приладдя у вчительську.
Частина 3
У школі сьогодні було свято – традиційний осінній ярмарок. Учні любили його з багатьох причин і в останню чергу тому, що уроки були скорочені. Найбільше їм імпонувала гра в доросле життя і перспектива заробити свої перші гроші. Кожен клас прикрашав свою класну кімнату, вигадував концепцію закладу і називав його. В таких численних «закладах» по школі продавали найрізноманітніше товари та послуги. Щодо товарів – то акцент був зроблений на hand made. Юні господарі та господині, повправлявшись вдома в кулінарії, виносили свої шедеври на продаж. Столи у класах були заставлені кексами, чізкейками, тірамісу, макарунами, тертими пирогами, бісквітами, мурашниками та багатоколірними склянками з желе. Десь пропонували поїсти серйозніше – деруни, вареники, крученики з м’ясом та грибами, млинці. Їжею, звісно, нічого не обмежувалося. На імпровізованих ярмаркових прилавках можна було знайти вишивані серветки, сережки, зроблені з керопласту, товсті візерункові намиста та браслети з бісеру, сплетені ученицями школи, розфарбовані глиняні та дерев’яні вироби. Хтось пропонував свої послуги набивача тату, хтось із дівчат був вправний у мегенді – індійському мистецтві розпису хною по руках, хтось навіть міг намалювати портрет. Інші за символічну плату вчили робити японських журавликів та жабок, хтось вчив декупажу та пропонував купити гарні ретро-скриньки власного виробництва. Осінній ярмарок в школі нічим не відрізнявся від Сорочинського. Тут так само можна було зібрати останні плітки, вдягнутися у вишиванку і навіть побачити нечисту силу у вигляді завучки. Кожен міг проявити свої таланти і навіть отримати гроші за це. Вчителі були активними учасниками цього дійства, вони допомагали учням і не соромилися спорожнити свій гаманець перед ними. Учням подобалося як продавати свої вироби, так і купувати чужі. «Ти був у 9А?». «Ні, а що там?». «Вони кафешку замутили зі свічками. Затемнили вікна, ввімкнули романтичну музику і пропонують імбирний чай з фірмовими кексами. Кожному десятому гостеві пригощення безкоштовне. Ходімо покажу!». Такі розмови можна було чути по школі.
Катруся традиційно продавала свої хенд-мейд листівки. Їх охоче купували, а дівчина тішилась, що не дарма сиділа тиждень до пізнього вечора, фігурно вирізаючи картон, ліплячи на нього шматки тканини, стрічки і ґудзики. Раптом вона побачила, що до неї наближається Шурик. «Це ж треба, де подівся його светр?» - була перша думка дівчини, на яку одразу наклалася інша: «О, він не один… А хто це з ним? Невже дружина? І ніякий він не самотній». Шурик, вдягнений в досить акуратний кавовий светр із сніжно-білим комірцем, який виглядав з-під нього, підійшов до Катіних листівок під руку із симпатичною жіночкою «за сорок».
- Прокопе Мироновичу! Добрий день! - схопилася Катря з місця, щоби привітатися зі вчителем.
- І тобі добридень, Катю! Гарні ж у тебе листівки!
- Дякую! Рада, що Вам подобається.
- Я візьму дві – промовив Шурик і потягнувся за гаманцем.
- Ні, не варто. - Катя спонтанно торкнулася його руки спиняючим жестом. – Ви можете взяти за так будь-які, які сподобаються, хоч усі!
- Та чому ж, дитино! За таку красу хочеться подякувати.
- Це ми Вам мусимо дякувати. – винувато промовила Катя. – Дякувати за те, що ви не пішли скаржитися завучці на наш прогул. Ми дуже винні перед Вами, будь ласка, пробачте.
Катя відчула, як її лице наливається кров’ю. Не сказати, що ці слова далися їй легко, але майже одразу вона відчула полегшення, навіть тілесне. Ніби те, що стискало її довгий час, відпустило свою мертву хватку. Катіни слова почула Юля, яка сиділа поруч і робила портрет чергового замовника. Вона відірвалася від роботи і приєдналася до бесіди:
- Нам не слід було прогулювати той урок, Прокопе Мироновичу. Нам справді прикро.
Сашко, виявляється, стояв неподалік і теж втрутився:
- Ми справді вчинили недобре. Звісно, цим ми не спокутуємо нашу провину, але дозвольте нашому класу пригостити Вас. Думаю, ніхто не буде проти. Вибирайте на наших прилавках все, що забажаєте, будь ласка.
Пєтя-мовчун, що сидів біля Юлі, тихо сказав: давайте я насиплю Вам горіхів-велетнів. Вони в нас на дачі ростуть. Ви таких ніколи не бачили. Ооон які великі!
- То пусте. – почав вчитель. – Дякую, діти! Абсолютно не варто! Ми з Мартою – і він жартівливо подивився на свою дружину – у будь-якому разі скупимося тут значно дешевше, ніж деінде. Але як так просите, то можу прийняти у подарунок лише одну листівку (бо дуже вже гарна!) і один горіх (бо дуже вже великий!), а решту вже вибачайте. – І він з широкою доброю посмішкою, якої учні ще не бачили, подивився по черзі на Катрю, Юлю, Сашка та Петруся.
- Наступного разу, як прогулюватимете, то хоча б попередьте, щоб я не сидів і не чекав у класі, як дурень. – жартівливо сказав він і підморгнув Каті і налагодився вже йти, як Катя окликнула його:
- Прокопе Мироновичу, а листівка?
- О, так… Нехай буде ось ця – і він, взявши листівку, попрямував під руку із дружиною оглядати решту прилавків у 9Б.
Першого вересня до дев’ятикласників дійшла чутка, що Олександр Вікторович звільнився. Вона швидко підтвердилася, коли на перший урок фізики у 9Б класі прийшов інший учитель – Прокіп Миронович. Він був низького зросту й абсолютно не атлетичної статури, яка буває у людей, які віддають перевагу рухати звивинами мозку, ніж стегнами (хоча, погодьтеся, одне одному не заважає). На його носі були рогові окуляри, про які діти так багато читали в російській літературі (так, ті самі «роговиє очкі» на носі княгинь та князів), а тут мали можливість, побачити їх на власні очі: оправа з рогу була велика і товста, такими ж товстими були лінзи майже квадратної форми. Якби скинути вчителю років так з двадцять, він би дуже нагадував Шуріка з «Операции Ы» в тих велетенських окулярах. Тому дуже скоро дев’ятий бе почав називати фізика Шуриком. Але це було не найстрашніше. Чоловік був вдягнений у дурнуватий светр з оленями, що входило у надзвичайний дисонанс із бабиним літом за вікном. Светр не рятував навіть оливковий колір, який мав би пасувати під те саме бабине літо. Втім, навіть якби на дворі була зима, навряд чи светр виглядав би менш недолуго. Словом, такого персонажа жодний учень у цьому класі не сприйняв серйозно.
Після першого уроку стало зрозуміло, що Шурик дуже лояльний до учнів, аж занадто. Якщо попередній вчитель завжди задавав бе класу якісь надзвичайно складні задачі, які сам же на дошці і вирішував, не турбуючись про те, щоби навчити підлітків робити це самотужки, то з новим учителем класна робота перетворювалася на вирішення простих задач, які не потребували особливого теоретичного мізкування і математично були легкими. Зазвичай нова тема починалася із задач, які полягали в простій підстановці даних у формулу. Діти одразу почали підозрювати, що такий підхід був дещо примітивним, проте, здається, важко було би знайти того, хто б заперечив, що фізика стала більш близькою та зрозумілою. Попри такий якісний «фізичний» зсув, урок не просунувся у статусі і залишався пасти задніх разом із малюванням.
Катруся сиділа на першій парті, але навіть це не заважало їй дивитися не на дошку, а на небо за вікном, яке навівало романтичний настрій і віддалено нагадувало літо, коли можна було забути не тільки про фізику, але й про математику, академконцерти, олімпіади з мови, неадекватну біологічку й усі інші побічні ефекти шкільного навчання.
Катрусі саме спало на думку чудове порівняння виду за вікном із українським прапором, адже той нічим не поступався своєю жовтоблакитністю нашому стягові , як раптом вона почула своє ім’я і стрепенулася. Прокіп Миронович викликав її до дошки. Катря від раптового переключення з власних дум на фізику навіть згадала, що вчили вони зараз закон Ома. І на тому собі подякувала… Ось тільки в ті дві секунди, поки доходила до дошки, зрозуміла, що геть не пам’ятає, що там чому прямо пропорційне, а що чому обернено пропорційне у тому електричному колі: сила струму, напруга та опір змішалися в голові й відтворити їхню взаємозалежність видавалося марною справою в ситуації, коли часу на роздуми вже не було. Добре, що з Катіною візуальною пам’яттю вона знала, якими буквами позначалися ті самі сила струму, напруга та опір. Але що це дає? Формулу із букв вона явно не зможе скласти – до таких висот її візуальна пам’ять чомусь не сягнула, а дарма. Дівчинка силкувалася згадати цю кляту формулу, та на думку спадали тільки факти з життя самого Георга (чи Герберта?) Ома, якій їй було найцікавіше читати у підручнику з фізики. Цей Ом чомусь вважав, що світ злий та ворожий. Не дивно, подумалось Каті, адже вченого цькували «глибоко релігійні люди», яким важко було погодитися з тим, що природою правлять не Божі закони, а ті, що сформульовані якимось божевільним ученим. Катря ніяк не могла зрозуміти, чому так важко було припустити, що закон Ома теж від Бога. Дивина, скільки дівчинка могла подумати ти за ті секунди, поки прямувала від першої парти до дошки.
Прокіп Миронович почав читати задачу: «Який опір має вольтметр, розрахований на 150 В, якщо сила струму у ньому не повинна перевищувати 0, 01 А?», а Катря записувала за ним:
Дано:
U = 150 B
I = 0,01 A
R - ?
Коли дівчинка побачили ці три букви в дано, вона зрозуміла, що попала на задачу, яка саме полягала у підстановці даних у формулу, але формула так і не спливла у пам’яті. «Епік фейл, - подумала вона - задача елементарна, а вона і ту зараз вирішити не зможе». Зітхнула. «Для вирішення цієї задачі потрібно знати закон Ома, - почала було Катя, - а формула закона Ома…». Тут учениця замовкла. Мозок не видавав стратегії, як можна було викрутитися з цієї ситуації. Хлопці на першій парті намагалися підказати, але їхні слова у цій стресовій для Каті ситуації видалися білим шумом. Їй нічого не залишалося, як чесно зізнатися, що формулу вона не пам’ятає. «Я лише знаю, що сила струму прямо пропорційна чи то напрузі, чи то опору, але не пам’ятаю чому саме, на жаль» - сказала винувато дівчинка, готова до того, що Прокіп Миронович, так само, як попередній вчитель, скаже щось на кшталт «сідай, доцю», маючи на увазі «йди на місце, мала дурепо, і дай іншим дурням теж осоромитися біля дошки». Але вчитель посміхнувся й сказав: «Ну, Георгу Ому («він таки Геогр, а не Герберт!» - осяяло дівчинку ) знадобилося багато часу, щоб зрозуміти і вивести закон, який ми зараз його іменем називаємо. Оскільки ми не можемо пройти його шляхом, та й не маємо такої потреби, нам залишається смиренно користуватися відкриттям німецького фізика, запам’ятавши суть цього відкриття. Я розумію, Катю («О, Господи! Цей вчитель назвав мене на ім’я»– подумалося дівчинці), що ти би знала закон Ома, якби півжиття проводила експерименти з електричним колом, але оскільки ти тільки на початку життєвого шляху й фізика далеко не перше, якщо не останнє, що тебе цікавить, то, зрозуміле діло, ти логічно не можеш вивести цю формулу. Те, що ти знаєш, про що він, вже не абищо. А сама формула все одно довго в пам’яті може не затриматися. Я підкажу тобі її:
I = U/R
Звісно, якщо ви будете знати її, це спростить усім життя, - вчитель звернувся уже до класу, – не буде потреби шукати шпаргалки по всіх кишенях на контрольній та обписувати руки формулами, але я залишу це на ваш розсуд. Думаю, Катю, тобі вже немає потреби обчислювати цю задачу на дошці. Давай спитаємо в однокласників, наприклад, у Кирила, який опір має бути в такому вольтметрі?» - закінчив свою промову Прокіп Миронович. Кирило назвав правильне рішення: R = 15 000 Ом, або 15 кОм. У тому, що результат надала не Катря, а її однокласник, не було нічого принизливого. Вчитель не хотів витрачати час на обчислення, коли учениця й так розуміла, що робити, і це, зрештою, було мудро. Катруся вирішила на дошці ще одну задачу, але вже про кількість електронів, які мають пройти крізь поперечний переріз спіралі в колі електричної лампи, і чекала вироку – «сім»? «вісім»?. «Цього разу я не знижу високий бал за те, що ти не знаєш формул, – ставлю «десять». Але давай домовимося, що наступного разу, якщо не знатимеш формули, доведеться поставити нижчу оцінку» - виголосив вчитель. Катря була не проти, мовчки кивнула й сіла на своє місце. Їй раптом захотілося вникнути в те, що відбувається на уроці. Крім того, зараз вона була певна, що закон Ома і його формулу вона запам’ятає на все життя: «Сила струму в ділянці електричного кола прямо пропорційна напрузі на цій ділянці і обернено пропорційна опору цієї ділянки: I = U/R” . І ще вона відчула якийсь жаль до Шурика. Не таким вже і поганим вчителем він був: якийсь занадто добрий та не вимогливий, але ж це не привід його не любити.
Частина 2
Той день нічим не вирізнявся з-поміж інших шкільних днів, хіба що для Катрусі він був трохи легшим – не було алгебри та геометрії. Вона любила математику, але побоювалася її, точніше не її, а вчительку математики, яка одним своїм драконячим поглядом могла змусити охолонути все всередині. Від того холоду не рятувало навіть те, що вчителька була вогнедишним драконом. Тож Катруся мала піднесений і розслаблений настрій. Єдина річ, яка невеликим черв’яком точила її серце, була та, що фізику вона так і не вивчила. Знову. «Хай їй грець, тій фізиці, - думала дівчинка. – Мене нещодавно викликали, тож цього разу мають залишити в спокої». Натомість того дня була англійська, яку дівчинка дуже любила. Вона навіть трохи чекала уроку. Особливо її приваблювала перспектива вкотре поспівати «Show must go on» Квіна та «Umbrella» Ріанни – дві пісні, які вони вчилися встигати повторювати за виконавцями на останніх двох уроках. Який же Каті був облом, коли з самого ранку перед першим уроком в клас прийшла завучка і сказала, що англійської сьогодні не буде, бо вчителька захворіла. Натомість, замість інглішу буде фізика. Перспектива двох фізик – за розкладом і додаткової – мало кого в 9Б потішила. «Сидіти на двох фізиках – це копець просто!» - Катя почала-но скаржитися Юлі, своїй подрузі. Та на мить застигла, призадумавшись, і видала абсолютно божевільну ідею: «А давай всім класом прогуляємо фізику, а Шурику скажемо, що не знали про заміну!». Катя вже готова була категорично заперечити подрузі, як повз проходив Сашко й, почувши Юлині слова, одразу за них вчепився. «Прогуляти фізику? Це ж класно. Шурик все одно нікому не буде на нас скаржитися, а ми затусимо на сорок хвилин, все одно ніхто ту фізику не вивчив» - почав міркувати Сашко. «Але ж…» - намагалася вклинитися Катя, втім її перервав Носок, Коля Носко, друг Сашка, який вихопив уривки розмови. «Носок, чуєш, шо кажу. Дівки пропонують прогуляти фізику» - почав пояснювати Сашко другові. «Я нічого не пропоную…» - знову почала Катя. «Ідея! - промовив Носок. - Я стрільнув в предка декілька цигарок, тож можна в балку піти». «Мені це геть не подобається» - все ж таки змогла вклинитися дівчинка. «Покурити, чи прогуляти фізику?» - хлопці почали тролити Катрю. «Взагалі-то обидві ідеї тупі - строго сказала дівчина, - знайшли коли йти курити, хочете, щоб знову розборки в класі були? Будете смердіти, як паровози. Іванівна одразу внюхає, знову батьківські збори збере…». Та Катя не змогла договорити, бо її перебив Носок: «Та чого ти так боїшся. Зажуємо. А про фізику треба з іншими поговорити. Гей, піпл, гуляємо фізику?» - гукнув він. Спочатку на його слова зреагувала групка хлопців, що уважно стежили за грою на смартфоні, потім навколо головного промоутера прогулювання почав збиратися весь клас. «Значить, слухайте. Є план. В наступну перерву ми просто не повернемося сюди, а йдемо гуляти далі. Якого нам сьогодні страждати на двох фізиках через те, що англічанка захворіла? Прийдемо до Шурика за розкладом і впадемо на мороз, тіпа не знали про заміну. Він нас не здасть, от побачите».
Одразу знайшлися ті, хто з радістю підтримав ідею: «Йдемо, вирішено!» - почали кричати. «Тсссс…, заспокоював однокласників Носок, - Іванівна може прийти раніше і почути». Десь із далеку тихо зашелестів голос Петруся, який дуже рідко його подавав, тому всі одразу звернули увагу на цю екстраординарну ситуацію. «Ем… Так нам же дістанеться… Може не будемо цього робити, а?». «Не сци, Пєтя! Кажу ж, що фізик не такий, він стукачити не буде! – вів далі Носок. – Є ще такі, хто боїться?».
Катря не боялася. Жодною клітинкою свого тіла не боялася. Вони скільки всього дивовижили в класі й скільки вже було тих виховних годин, що перспектива ще однієї видавалася звичним явищем. ЇЇ мучило інше: як дивитися в очі Шурику після такого. Її внутрішній погляд відновив у пам’яті низеньку, трохи згорблену постать у оливковому светрі з оленями, добрі очі під товстими окулярами, розуміння та співчуття, яке передавав тихий голос. Після того уроку, коли фізик не посадив її із двійкою і жодним чином не принизив за незнання закону Ома, Катря вже не могла ставитися до нього, як до функціонера, до голови, що говорить 40 хвилин і йде геть до наступного уроку фізики. Він побачив у ній людину, тож і вона мимоволі за ним почала бачити щось більше – дивакуватого дядечку, який, мабуть, самотній, бо яка б дружина дозволила йому приходити в такому дурнуватому светрі. Тоді, на тому уроці відбулося з’ясування стосунків не тільки із фізикою, але й із самим фізиком.
Поки такі думки роїлися в її голові, однокласники, здається, прийняли рішення. І ось зараз мав би бути її, Катрин, вихід, коли вона би сказала всьому класу, що Шурик не заслужив такого ставлення, що навіть якщо хтось не вивчив фізику, навряд чи він постраждає, бо це не в стилі вчителя ставити двійки, що охочі покурити можуть це робити і після уроків, і ще багато різних «що». Але всі ці думки так і не були висловлені, ніби застрягли у роті, тому їх довелося ковтнути, ледь не вдавившись. І Катря неохочим кроком попленталася на вулицю за рештою класу, щоб не повернутися з цієї перерви на урок.
Щоби прогул ніхто не помітив, вирішили піти у сусідній двір, де був затишний поламаний бювет із лавками під накриттям. Більшість перебувала у своєрідній ейфорії та збудженості. Ще б пак, зважитися на таку пригоду! Тут був і ризик, і обман, і заборонені задоволення, бо Сашко з Носком вирішили, що їм не обов’язково йти аж у балку, щоб покурити, а можна тут, при всіх – все одно ніхто із вчителів не побачить. Почали грати у крокодила. Катруся надзвичайно любила цю гру, втім зараз її погляд ніяк не міг сфокусуватися на гравцеві, що показував слово. Так, думки про фізика хаотично крутили коліщатко фокусу на її об’єктиві. Як вона не намагалася, але бути з класом їй не вдавалося. Вона була з Шуриком. Раптом її почало дратувати те, що через ці думки вона пропускає всю насолоду від такої незвичної ситуації: вони всім класом, РАЗОМ, грають у крокодила, насолоджуються гарним осіннім днем, і Сашко тут, і вона цілком зараз може до нього заговорити, або, вгадавши слово, загадати наступне, наприклад, heavy metal, що точно дуже сподобається Сашку, улюбленим гуртом якого була Metallica. Натомість вона журиться через якогось фізика, який вдягтися до ладу не може. Вона відмахнулася від цих думок, як від набридливої мухи, і вирішила таки вгадати якесь слово, щоб хоча б у грі продемонструвати свою симпатію до Сашка.
Втім колективний ентузіазм починав потроху згасати до кінця уроку, коли треба було повернутися в клас і прийняти вирок долі, який міг бути будь-яким: абсолютно безболісним і непомітним, або гучним, скандальним та неприємним. Колективним розумом вирішили, що всі прийдуть в клас «на морозі», ніби нічого не сталося, навіть якщо там буде фізик. А якщо він щось питатиме, скажуть, що не знали про заміну. 9Б змішався з купою школярів, які вийшли надвір на перерву, і потроху почали заходити в школу. Втім, нікому не хотілося підніматися в клас на другому поверсі. Носок різко звернув ліворуч, сказавши, що йому треба відлити, за ним потягнулося ще троє однокласників, яким також раптом дуже захотілося в туалет. «Еее… - закричала Катя, - Носок, ти куди, ми ж домовилися всі разом заходити в клас!». Носок продовжував свій хід у вбиральню, вдаючи, що не чує слів однокласниці. Групка дівчат, яка зайшла-но в приміщення школи, різко здала назад, сказавши, що перерва триває і їм нема чого зараз вертатися в клас, а можна це зробити через 5 хвилин, після дзвінка. Всі чарівним чином розсмокталися по школі і Катря з Юлею опинилися вдвох перед сходами, що вели на другий поверх до їхнього класу. Дівчата глянули одна на одну. Не було сумніву в тому, що як для одної, так і для другої, ці сходи зараз стали пекельними. Катін кадик ворухнувся, а вираз обличчя був якимось тупим і розгубленим у той момент. Попри те, що вона дуже би не хотіла, щоб Сашко бачив її з таким обличчям, краще б він був тут, разом із ними. Праведний гнів на нього починав підніматися всередині Катиного єства. «І де його носить, гівнюка такого? Один із перших кричав, що треба прогуляти. Носок - то певне діло, він би змився у будь-якому разі, але ж Сашко? Він же не такий…» - думала дівчина. Гнів на Сашка змінила образа на клас, який зник у найвідповідальніший момент. І де поділася та крокодильна колективність в бюветі, яка ще десять хвилин тому дозволяла відчувати вселенське єднання всіх з усіма? І чому вона, Катя, яка із самого початку була проти цієї ідіотської ідеї, мусить підніматися в клас першою, де, ймовірно, сидить Шурик і якому точно захочеться знати, що трапилося з 9Б? Мізки вперто повторювали, що і їй треба вийти на вулицю і дочекатися дзвінка і вже разом з усіма зайти в клас, щоб не бути цапом-відбувайлом, втім серце чомусь кликало вперед пекельними сходами. Через ці думки її обличчя змінювалося з надзвичайною швидкістю. На ньому була то лють, то роздратування, то жаль, то розгубленість. Але ноги самі йшли і вона не дуже звітувалася собі, чому так відбувається. «А Юлька як хоче. Хай залишається з усіма, боягузка. Така мені подруга. Сама здійняла бучу, сама ж і спасувала» - думалося Каті по дорозі наверх. Втім, Юля смиренно йшла за подругою і її лице, здається, змінювалося з такою ж швидкістю.
Катя не вміла будувати стратегій і діяти із розрахунком, її істинні думки завжди видавало тіло та інтонації. Навряд чи ця ситуація буде винятком, тому вона піднімалася сходами, як в тумані, не маючи жодної гадки про те, як себе поводити і що казати, якщо спитають. Втім, інтуїція у дівчинки теж була «дай Боже», тому зараз вона йшла за цим ірраціональним почуттям всередині майже так само смиренно, як Юля йшла за нею. У класі одиноко сидів вчитель. Вони завмерли на секунду, привіталися і рушили до своїх парт. Вчитель привітався у відповідь. Катрі було важко дивитися на нього, тож вона зводила всі погляди до мінімуму, проте цього вистачило, щоб вловити в його очах сум, схожий на той, що в очах у віслюка Іа з мультика. «Де решта класу?» - печально спитав вчитель. Катя розуміла, що має зараз вдавати невимушеність і легко сказати, що, мабуть, інші ще не повернулися з перерви, проте, як вона і підозрювала, важко було залишатися невимушеною в такій ситуації. Тож вона, затинаючись, промямлила щось на кшталт «Вони… вони, мабуть, на вулиці всі». «Зрозуміло» - сказав на видиху вчитель і почав вставати з-за столу, глянувши на Катю. «Ну добре вони пустоголові, а ти?» - Каті здалося, що саме це вона прочитала в очах вчителя. Вона ніби й хотіла щось сказати, але знову не змогла. Перед самим виходом вчитель обернувся і знову сказав: «Зрозуміло. Що ж, готуйтеся до наступного уроку», і вийшов. Ще ніколи Катрі не хотілося почути, що бешкетний горе-дев’ятий бе клас буде викликано до директора, що класу поставлять виховну годину й призначать три додаткових уроки фізики. Натомість прозвучало це сумне «зрозуміло». З дверей обережно визирнув писок одного з однокласників. «Ну шо, його нема?» - звернувся писок до Каті. «Шо, не видно!» - буркнула дівчина і взялася витягати підручник з фізики з наплічника.
Цей урок фізики за всіма зовнішніми ознаками нагадував всі попередні, але перші слова Вчителя зробили його особливим. Він сказав: «Оскільки ви вирішили, що вам не потрібна допомога в освоєнні електростата, залишаю його на самостійне опрацювання. Не зважаючи ні на що, я готовий допомогти з цим у мої «вчительські години», про які ви знаєте – щовівторка і щосереди з 15 до 17. Особливо це потрібно тобі, Сашку, якщо ти все ж таки вирішив вступати на прикладну математику. ЗНО з фізики тобі потрібно буде писати. Раджу вчити все систематично, щоб через два роки тільки вдосконалювати майстерність, а не підтягувати хвости. Ти, Юро, теж зацікавлений, якщо хочеш пов’язати свою майбутню професію з точними науками». Це було сказано спокійно, але із тим знайомим сумом у голосі та очах, який Катря пізнала перша за всіх. Після цих слів у класі повисла важка атмосфера, при чому не всім вистачило клепки зрозуміти її джерело. Клас в цей раз був на диво тихий і якось аномально смиренний. Вперше за всю історію фізики в дев’ятому бе з’явилися добровольці, які захотіли вийти до дошки, або висловити свої ідеї з приводу можливих варіантів розв’язку задач. А після уроку хтось із хлопців взявся допомогти Вчителю занести приладдя у вчительську.
Частина 3
У школі сьогодні було свято – традиційний осінній ярмарок. Учні любили його з багатьох причин і в останню чергу тому, що уроки були скорочені. Найбільше їм імпонувала гра в доросле життя і перспектива заробити свої перші гроші. Кожен клас прикрашав свою класну кімнату, вигадував концепцію закладу і називав його. В таких численних «закладах» по школі продавали найрізноманітніше товари та послуги. Щодо товарів – то акцент був зроблений на hand made. Юні господарі та господині, повправлявшись вдома в кулінарії, виносили свої шедеври на продаж. Столи у класах були заставлені кексами, чізкейками, тірамісу, макарунами, тертими пирогами, бісквітами, мурашниками та багатоколірними склянками з желе. Десь пропонували поїсти серйозніше – деруни, вареники, крученики з м’ясом та грибами, млинці. Їжею, звісно, нічого не обмежувалося. На імпровізованих ярмаркових прилавках можна було знайти вишивані серветки, сережки, зроблені з керопласту, товсті візерункові намиста та браслети з бісеру, сплетені ученицями школи, розфарбовані глиняні та дерев’яні вироби. Хтось пропонував свої послуги набивача тату, хтось із дівчат був вправний у мегенді – індійському мистецтві розпису хною по руках, хтось навіть міг намалювати портрет. Інші за символічну плату вчили робити японських журавликів та жабок, хтось вчив декупажу та пропонував купити гарні ретро-скриньки власного виробництва. Осінній ярмарок в школі нічим не відрізнявся від Сорочинського. Тут так само можна було зібрати останні плітки, вдягнутися у вишиванку і навіть побачити нечисту силу у вигляді завучки. Кожен міг проявити свої таланти і навіть отримати гроші за це. Вчителі були активними учасниками цього дійства, вони допомагали учням і не соромилися спорожнити свій гаманець перед ними. Учням подобалося як продавати свої вироби, так і купувати чужі. «Ти був у 9А?». «Ні, а що там?». «Вони кафешку замутили зі свічками. Затемнили вікна, ввімкнули романтичну музику і пропонують імбирний чай з фірмовими кексами. Кожному десятому гостеві пригощення безкоштовне. Ходімо покажу!». Такі розмови можна було чути по школі.
Катруся традиційно продавала свої хенд-мейд листівки. Їх охоче купували, а дівчина тішилась, що не дарма сиділа тиждень до пізнього вечора, фігурно вирізаючи картон, ліплячи на нього шматки тканини, стрічки і ґудзики. Раптом вона побачила, що до неї наближається Шурик. «Це ж треба, де подівся його светр?» - була перша думка дівчини, на яку одразу наклалася інша: «О, він не один… А хто це з ним? Невже дружина? І ніякий він не самотній». Шурик, вдягнений в досить акуратний кавовий светр із сніжно-білим комірцем, який виглядав з-під нього, підійшов до Катіних листівок під руку із симпатичною жіночкою «за сорок».
- Прокопе Мироновичу! Добрий день! - схопилася Катря з місця, щоби привітатися зі вчителем.
- І тобі добридень, Катю! Гарні ж у тебе листівки!
- Дякую! Рада, що Вам подобається.
- Я візьму дві – промовив Шурик і потягнувся за гаманцем.
- Ні, не варто. - Катя спонтанно торкнулася його руки спиняючим жестом. – Ви можете взяти за так будь-які, які сподобаються, хоч усі!
- Та чому ж, дитино! За таку красу хочеться подякувати.
- Це ми Вам мусимо дякувати. – винувато промовила Катя. – Дякувати за те, що ви не пішли скаржитися завучці на наш прогул. Ми дуже винні перед Вами, будь ласка, пробачте.
Катя відчула, як її лице наливається кров’ю. Не сказати, що ці слова далися їй легко, але майже одразу вона відчула полегшення, навіть тілесне. Ніби те, що стискало її довгий час, відпустило свою мертву хватку. Катіни слова почула Юля, яка сиділа поруч і робила портрет чергового замовника. Вона відірвалася від роботи і приєдналася до бесіди:
- Нам не слід було прогулювати той урок, Прокопе Мироновичу. Нам справді прикро.
Сашко, виявляється, стояв неподалік і теж втрутився:
- Ми справді вчинили недобре. Звісно, цим ми не спокутуємо нашу провину, але дозвольте нашому класу пригостити Вас. Думаю, ніхто не буде проти. Вибирайте на наших прилавках все, що забажаєте, будь ласка.
Пєтя-мовчун, що сидів біля Юлі, тихо сказав: давайте я насиплю Вам горіхів-велетнів. Вони в нас на дачі ростуть. Ви таких ніколи не бачили. Ооон які великі!
- То пусте. – почав вчитель. – Дякую, діти! Абсолютно не варто! Ми з Мартою – і він жартівливо подивився на свою дружину – у будь-якому разі скупимося тут значно дешевше, ніж деінде. Але як так просите, то можу прийняти у подарунок лише одну листівку (бо дуже вже гарна!) і один горіх (бо дуже вже великий!), а решту вже вибачайте. – І він з широкою доброю посмішкою, якої учні ще не бачили, подивився по черзі на Катрю, Юлю, Сашка та Петруся.
- Наступного разу, як прогулюватимете, то хоча б попередьте, щоб я не сидів і не чекав у класі, як дурень. – жартівливо сказав він і підморгнув Каті і налагодився вже йти, як Катя окликнула його:
- Прокопе Мироновичу, а листівка?
- О, так… Нехай буде ось ця – і він, взявши листівку, попрямував під руку із дружиною оглядати решту прилавків у 9Б.
