ЕРОТИЧНИЙ ТАНАТОС

Ой, як же ж Фрейд мав рацію, коли казав про Танатос, оцей невблаганний потяг до саморуйнування і смерті. Звідки це? Як він поєднується з інстинктом виживання, страхом перед небуттям, життям «так ніби» дами з косою не існує, як казав Одо Марквард. Суперечливі істоти ці homo. От вам іще одна ознака, яка відрізняє нас від тварин. Здається, їхній внутрішній світ значно більш однозначний. Може, це і є той вибір, який Бог дав лише нам і якого позбавлені всі інші істоти, які перебувають у блаженній однозначності, але водночас не мають свободи. Вибір між постійним борсанням у бутті, докладанням зусиль, доланням перешкод, ризиками та білим прапором, коли цього всього можна не робити, здатися а піддатися інерції руйнування. То чому ж ми обираємо друге, коли перше обіцяє повноту життя, щастя, радість від плодів своєї праці й це купу різних смаколиків? Чому вони нас не мотивують, чому танатос такий спокусливий? Чому такий солодкий, попри те, що веде в пекло? Чому, трясця йому, для нас такий еротичний? Відповідь видається такою ж банальною, як зло — бо так легше. Завжди легше здатися, ніж боротися. Піддатися депресії, інерції життя, відчуттю власної нікчемності та ще купі спокус — це найлегше. Найлегше ходити вічно непозбувано бентежним. І танатос — це не лише про алкоголь і переїдання. Танатос про умонастрій похмурого лайна, який провокує ті чи інші вишукані способи самознищення, у тому числі перераховані вище. Відповідно, щастя — це праця. Воно не має просто прийти й ощасливити вас, чого захотіли. Щастя — результат зусиль, найперш духовних. Результат духовної пильності, щоби не піддатися спокусі бути шматком депресивного лайна й зусилля вийти з цього умонастрою навіть якщо туди завіяло.