ІЗ ЗОРЯМИ В КИШЕНЯХ ⭐️🪐⭐️
Sep. 13th, 2021 11:54 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
elanorsvitlaПерсеїди, безумовно, вражаюче явище, але чи то в нас були занадто високі очікування, чи то цього року було не так багато великих метеорів «болідів», та споглядання нічного неба in the middle of nowhere, десь між відомими на весь світ селами Циблі й Хоцьки запам’яталося не метеорами.
На локацію ми виїхали завдяки Головній астрономічній обсерваторії НАН України (Екскурсії до Головної астрономічної обсерваторії НАН України), а на місці нас уже зустрічав схожий на привида у своєму світловідбивному жилеті Іван Павлович Крячко, головний популяризатор астрономічної науки в Україні. Ми висипалися з автобусу, а на нас висипалися зорі, отак одразу, щойно ступили на землю. Решта астрономів уже встановили телекскопи різної потужності на подовбаному часом асфальті покинутого аеродрому й чекали на прибуття «зоряних» туристів. Як нам сказала Ірина Адамівна Верлюк, завідувачка лабораторії швидкоплинних процесів у зірках, телескопи, у які нам належало дивитися, були 20 см у діаметрі. Це вам не обсерваторія Кека, але й у такий глянути величезне щастя.
Два з них були вже наведені на «королів» теперішнього неба — Юпітер і Сатурн. На Юпітері можна було навіть розгледіти кільця, ну і, звісно ж, чотири його найбільших супутники — Європу, Каліссто, Ганімеда й Іо. А в існування Сатурна просто часто не можливо повірити, такий він іграшковий у телескопі, просто, як дитяче бряскальце.Наведення телескопа — це ще той цікавий процес. Астрономи жартома називають його «гаубіца», коли наводять яскраво-зелений товстий лазер в небо, вказуючи приблизно на ту точку, де знаходиться об’єкт спостереження. Такими ж лазерними указками астрономи користуються для того, щоби показати людям потрібний об’єкт на небі. А бува влаштовують «бої», як на джидайських мечах. Два інших телекскопи наводили на різні об’єкти — на ß Ліри, зірку, подвійність якої неозброєним оком ніколи не побачиш, так само, як і другу зорю ковша Великої Ведмедиці. Кажуть, спартанці перевіряли нею зір воїнів. Нам принагідно нагадали, що сузір’я насправді значно більше за ківш, який складає лише попу звіра, а є ще лапи, ноги, голова.
Також нам показували зіркові скупчення і планетарні туманності. Уже й не відтворю їхні номери. Лише цієї ночі усвідомила, що до планет планетарні туманності не мають жодного стосунку, адже складаються вони не з подібних до нашої землі тіл, а з газової оболонки червоного гіганта, який її скинув і перетворився на білого карлика. Це просто історична назва, коли люди знали про небо трохи менше, ніж зараз. Так само ніколи раніше не звертала увагу на те, що видимий рукав нашої галактики ніби роздвоєються, утворюючи рукави, між якими чорнота. Астрономи пояснили, що чорнота — це якраз не відсутність зір, а космічний пил, який затуляє їх від нас. Вчені навіть мали амбіції показати нам «чорну» туманність, тобто саме таку зону, але її побачити важко, тому з цього нічого не вийшло. Також завдяки астрономам я вперше зрозуміла, як розташований рукав нашої галактики й що її центр внизу, близько горизонту.
Наводили телескоп на найближчу галактику Андромеду, з якою через декілька мільярдів років нас чекає поцілунок із подальшим злиттям. В Андромеди, як і в нашої, теж є маленькі галактики-супутники, які було видно в телескоп. Стожари і справді так щільно скупчилися, що не помітити їх на небі просто неможливо. А в телескоп видно найбільші зорі сузір’я. Цікаво було спостерігати Альбірео — ß Лебедя, зорю, яка насправді складається з трьох зір, але в телескопі їх видно як дві ще й різного кольору — жовтого і блакитного.
Коли телескоп-шоу закінчилося, усі полягали в полі просто неба дивитися зорепад. Мабуть, востаннє я ось так лежала під самим Чумацьким шляхом в Індії в пустелі Тар під час camel safari. Тому навіть не метеори вразили, а ось ця непересічна ситуація, коли над тобою Лебідь і розлите небом молоко.
Після такого тріпу напрошується як мінімум три висновки. Небо до вас не прийде, йдіть до нього — це раз. Розбиратися із сузір’ями в атласі — марна справа, принаймні для мене. Коли бачиш зорі вживу, то вже неможливо забути Лебедя, що летить Чумацьким шляхом, Риб, які розкарячилися на пів неба, Орла, що злітає з горизонту, маленького Дельфіна, що торкається спиною рукава нашої галактики, Тільця з Плеядами, Персея тощо. А ще дуже допомагає в цьому додаток Stellarium. Здавалося, ніч така довга. Та як швидко вона промайнула, і яким нестерпним було відчуття, що хочеться ще покрутити небо на екрані телефону і знайти ті сузір’я, які поки ще не знайшли. Це два. А три… Йдіть дивитися на небо з профі. Це незабутній досвід споглядання та спілкування. P. S. Прошу пробачення, якщо припустилася помилок. Я нє астроном, я только учусь 😁
На локацію ми виїхали завдяки Головній астрономічній обсерваторії НАН України (Екскурсії до Головної астрономічної обсерваторії НАН України), а на місці нас уже зустрічав схожий на привида у своєму світловідбивному жилеті Іван Павлович Крячко, головний популяризатор астрономічної науки в Україні. Ми висипалися з автобусу, а на нас висипалися зорі, отак одразу, щойно ступили на землю. Решта астрономів уже встановили телекскопи різної потужності на подовбаному часом асфальті покинутого аеродрому й чекали на прибуття «зоряних» туристів. Як нам сказала Ірина Адамівна Верлюк, завідувачка лабораторії швидкоплинних процесів у зірках, телескопи, у які нам належало дивитися, були 20 см у діаметрі. Це вам не обсерваторія Кека, але й у такий глянути величезне щастя.
Два з них були вже наведені на «королів» теперішнього неба — Юпітер і Сатурн. На Юпітері можна було навіть розгледіти кільця, ну і, звісно ж, чотири його найбільших супутники — Європу, Каліссто, Ганімеда й Іо. А в існування Сатурна просто часто не можливо повірити, такий він іграшковий у телескопі, просто, як дитяче бряскальце.Наведення телескопа — це ще той цікавий процес. Астрономи жартома називають його «гаубіца», коли наводять яскраво-зелений товстий лазер в небо, вказуючи приблизно на ту точку, де знаходиться об’єкт спостереження. Такими ж лазерними указками астрономи користуються для того, щоби показати людям потрібний об’єкт на небі. А бува влаштовують «бої», як на джидайських мечах. Два інших телекскопи наводили на різні об’єкти — на ß Ліри, зірку, подвійність якої неозброєним оком ніколи не побачиш, так само, як і другу зорю ковша Великої Ведмедиці. Кажуть, спартанці перевіряли нею зір воїнів. Нам принагідно нагадали, що сузір’я насправді значно більше за ківш, який складає лише попу звіра, а є ще лапи, ноги, голова.
Також нам показували зіркові скупчення і планетарні туманності. Уже й не відтворю їхні номери. Лише цієї ночі усвідомила, що до планет планетарні туманності не мають жодного стосунку, адже складаються вони не з подібних до нашої землі тіл, а з газової оболонки червоного гіганта, який її скинув і перетворився на білого карлика. Це просто історична назва, коли люди знали про небо трохи менше, ніж зараз. Так само ніколи раніше не звертала увагу на те, що видимий рукав нашої галактики ніби роздвоєються, утворюючи рукави, між якими чорнота. Астрономи пояснили, що чорнота — це якраз не відсутність зір, а космічний пил, який затуляє їх від нас. Вчені навіть мали амбіції показати нам «чорну» туманність, тобто саме таку зону, але її побачити важко, тому з цього нічого не вийшло. Також завдяки астрономам я вперше зрозуміла, як розташований рукав нашої галактики й що її центр внизу, близько горизонту.
Наводили телескоп на найближчу галактику Андромеду, з якою через декілька мільярдів років нас чекає поцілунок із подальшим злиттям. В Андромеди, як і в нашої, теж є маленькі галактики-супутники, які було видно в телескоп. Стожари і справді так щільно скупчилися, що не помітити їх на небі просто неможливо. А в телескоп видно найбільші зорі сузір’я. Цікаво було спостерігати Альбірео — ß Лебедя, зорю, яка насправді складається з трьох зір, але в телескопі їх видно як дві ще й різного кольору — жовтого і блакитного.
Коли телескоп-шоу закінчилося, усі полягали в полі просто неба дивитися зорепад. Мабуть, востаннє я ось так лежала під самим Чумацьким шляхом в Індії в пустелі Тар під час camel safari. Тому навіть не метеори вразили, а ось ця непересічна ситуація, коли над тобою Лебідь і розлите небом молоко.
Після такого тріпу напрошується як мінімум три висновки. Небо до вас не прийде, йдіть до нього — це раз. Розбиратися із сузір’ями в атласі — марна справа, принаймні для мене. Коли бачиш зорі вживу, то вже неможливо забути Лебедя, що летить Чумацьким шляхом, Риб, які розкарячилися на пів неба, Орла, що злітає з горизонту, маленького Дельфіна, що торкається спиною рукава нашої галактики, Тільця з Плеядами, Персея тощо. А ще дуже допомагає в цьому додаток Stellarium. Здавалося, ніч така довга. Та як швидко вона промайнула, і яким нестерпним було відчуття, що хочеться ще покрутити небо на екрані телефону і знайти ті сузір’я, які поки ще не знайшли. Це два. А три… Йдіть дивитися на небо з профі. Це незабутній досвід споглядання та спілкування. P. S. Прошу пробачення, якщо припустилася помилок. Я нє астроном, я только учусь 😁
no subject
Date: 2021-09-24 03:02 pm (UTC)no subject
Date: 2021-09-30 09:02 pm (UTC)