![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
НА ЗЕМЛІ ГОСПОДА ШИВИ
Jul. 9th, 2019 06:19 pmРанковим поїздом із Пурі за півтори години ми доїхали до столиці штату Одіша – Бгубанешвару. Ландшафти за вікном частково підготували нас до зустрічі з містом. Дорогою ми бачили не поля й пустелі, а зелені джунглі з пальмами, квітучими кущами, ставками з лотосами, а також помаранчево-теракотовий ґрунт, який разом із зеленню додавав яскравості пейзажу.
Яким же було наше здивування, коли їдучи тук-туком до хостелу чималу відстань, перед нами відкрилося досить велике місто, яке відрізнялося як від Делі, так і від Колкати. Бгубанешвар був чистішим і охайнішим (за індійськими мірками, звісно). Тротуари на великих вулицях обрамлювали смугасті жовто-чорні бордюри та бетонні огорожі, на кілометри розмальовані яскравими професійно виконаними муралами. Перед нами швидко промайнули сцени з індійського епосу, зображення окремих індуїстських божеств, пишні традиційні орнаменти і, що найцікавіше, теми та персонажі з європейської культури. Годі було все розгледіти на швидкості, але з довгої стіни нам висолопив язика Альберт Енштейн, посміхнувся в тонкі вуса Сальвадор Далі, упізналася червоною квіткою в зачісці Фріда Кало. Як виявилося пізніше, Індія – це не лише країна крикету, але й хокею. На траві. У 2018 році Бгубанешвар приймав XIV Світовий Кубок, який, вочевидь, став стимулом перетворити місто на суцільний арт-об’єкт. Недарма воно було проголошене переможцем Smart City Challange – всеіндійської програми з міського упорядкування. Утім, яскраві мурали – це далеко не основне, чим може похвалитися місто.
Бгубанешвар – це давня Екамра-кшетра – земля Шиви. У Брагма пурані володар Брагма говорить про Екамру, як про землю таку ж благодатну та чудову, як Варанасі. Назва «Екамра», як стверджує пурана, походить від назви мангового дерева, яке стояло тут у попередню кальпу. Екамрі-кшетрі та її храмам присвячено багато текстів, серед яких найвідомішим є Екамра пурана. Її гіперболізована мова стверджує, що кшетра має сотню тисяч храмів та десять мільйонів лінгамів. Хай там як, а храмів у Бгубанешварі справді величезна кількість. Більшість із них присвячені Шиві. Численні, збережені до наших днів сакральні споруди демонструють тисячолітню, постійно підтримувану архітектурну традицію.
Спершу ми скерували нашого рікшу до храму Лінгараджа, найбільшого в Екамра-кшетрі. Його елегантна та велична ананасоподібна башта шикхара вивищується на 45 метрів над землею. На жаль, тільки її верхівку нам і вдалося побачити за великим муром. Неіндуїстів на територію комплексу не пускають за жодних умов. Залишається із сумом розказати про те, чого ми не побачили – а саме вінець архітектурної еволюції в Екамрі третьої чверті ХІ ст.
На щастя, усі архітектурні риси, які віднайшли свою довершеність у Лінгараджі, можна побачити в низці інших храмів Бгубанешвара. А ось такої культової практики, як у головному храмі міста, не побачиш ніде. Хоч Лінгарадж і є найбільш відомим шиваїтським храмом в Одіші, поклоніння його Сваямбгу-лінгаму, або самопроявленому образу Шиви, відбувається листками вільви та туласі, рослинами, які асоціюються із Шивою і Вішну відповідно. Також, у бгога-мандапі, або залі для піднесень, де встановлений сваямбгу, є кронштейни із зображенням Шиви, Вішну та Лакшмі Нараяни, що свідчить про універсальне, космічне значення храму.
Походивши туди-сюди вздовж муру, за яким ховався шедевр, ми з неприхованим розчаруванням хотіли було рушити дивитися решту давніх споруд у місті, та доля вирішила запропонувати нам компенсаційний бонус. Біля храму починалася Рукуна Ратх Ятра, щорічний колісничний фестиваль, який проводиться на 8 день місяця Чайтра індуїстського календаря, присвячений Володарю Лінгараджу. Бронзові статуї трьох божеств із храму подорожують в 35-метровій дерев’яній яскраво розмальованій колісниці до храму Матері Маусі.
Підійшовши ближче, ми змогли роздивитися колісницю. Позірно вона складалася з трьох частин – нижньої з колесами, середньої, де перебувають статуї та люди, і верхньої, яка нагадувала шикхару, ту саму ананасоподібну головну башту індуїстського храму. Кожна зона була рясно прикрашена гірляндами із чорнобривців, які або просто вертикально спадали донизу, або напівкруглими ламбрекенами проходили периметром конструкції. Верхня частина була обтягнута яскравими тканинами з аплікаціями із зображеннями божеств. Її увінчував шпиль із червоним прямокутним прапорцем із зображенням сонця й місяця – символом Лінгараджа, що в деяких членів нашої групи викликало асоціації з ісламом. Середню частину колісниці рясно обліпили брахмачаріни – хлопчики, які перебувають на шляху учнівства. Сотні людей навколо били в гонги, трубили в мушлі та співали гімни. Оскільки часу було обмаль, ми вирішили не йти за процесією, а ознайомитися зі ще однією перлино ю Бгубанешвара – храмом Муктешварі.
Невеликий храм Муктешварі (ще одній апостасі бога Шиви), який датується серединою Х ст., разом із декількома іншими, став органічною частиною міста, адже цей комплекс, на відміну від Лінгараджу, повністю відкритий і є частиною звичайнісінького міського парку, куди люди приходять не лише помолитися, але й посидіти на газонах і поробити селфі на тлі орісського безцінного спадку. Дивовижно, як природно середньовічні пам’ятки стали частиною сучасного міста. Храм Муктешварі справедливо називають пам’яткою, у якій скульптура та архітектура перебувають у повній гармонії. Орісські храми особливі, їх ще називають храмами Калінга за назвою династії, яка домінувала тут, поки не впала під натиском Маур’їв. Тому для них навіть створено окрему архітектурну термінологію. Зала для вірян тут називається – джагамогана, а вівтарна частина із шикхарою – деул. Перша прикрашена високими рельєфами з традиційними архітектурними мотивами, а також ліпниною, яка імітує мініатюрні святилища. Декори деула у вигляді переплетених стрічок створюють враження тонкого мережива, яке огортає храм і уніфікує його убранство. Стеля джагамогани – кесонована. Такий прийом симетричної фрагментації інтер’єру храму, особливо стелі, є тією рисою, яка вирізняє храми Канлінга поміж інших сакральних споруд Індії. Перед храмом стоїть пишна торана – декоративна арка, яка робить комплекс ще більш вишуканим. Маленький храм Муктешварі знаменує кінець цілої архітектурної епохи, після якої сакральне зодчество відмовилося від маленьких розмірів і почало тяжіти до помпезності та монументальності. На території парку також є невеличкі святилища-шикхари, які стоять рядком перед Муктешварою й один з найстаріших храмів Екамри – Парашумешвара, датований VII століттям.
Дививовижно, що цим унікальним пам’яткам вдалося простояти ціле тисячоліття. Найбільшою загрозою, як і всюди, були завойовники. Хоч вони, дякувати Шиві, не зруйнували кам’яні шедеври, але сліди свої залишили. Ми помітили, що на багатьох храмах комплексу в нижніх ярусах, куди ще може сягнути людська рука, обличчя багатьох скульптур пошкоджені – так проявлявся іконоборчий вандалізм чи то мусульман, чи то християн із Португалії чи Англії.
У комплесі Муктешвари ми провели решту вечора. Коли сонце почало сідати, забираючи з собою спеку, полив газонів вимкнули, натомість ввімкнули ненав’язливу жовтувато-білу підсвітку. Індійці почали всідатися на траву й пити чай. Ми, наслідуючи їх, також облаштувалися на газоні, й навіть комарі не заважали споглядати цю давню красу, якій електролампи надали особливого, сучасного шарму.
Яким же було наше здивування, коли їдучи тук-туком до хостелу чималу відстань, перед нами відкрилося досить велике місто, яке відрізнялося як від Делі, так і від Колкати. Бгубанешвар був чистішим і охайнішим (за індійськими мірками, звісно). Тротуари на великих вулицях обрамлювали смугасті жовто-чорні бордюри та бетонні огорожі, на кілометри розмальовані яскравими професійно виконаними муралами. Перед нами швидко промайнули сцени з індійського епосу, зображення окремих індуїстських божеств, пишні традиційні орнаменти і, що найцікавіше, теми та персонажі з європейської культури. Годі було все розгледіти на швидкості, але з довгої стіни нам висолопив язика Альберт Енштейн, посміхнувся в тонкі вуса Сальвадор Далі, упізналася червоною квіткою в зачісці Фріда Кало. Як виявилося пізніше, Індія – це не лише країна крикету, але й хокею. На траві. У 2018 році Бгубанешвар приймав XIV Світовий Кубок, який, вочевидь, став стимулом перетворити місто на суцільний арт-об’єкт. Недарма воно було проголошене переможцем Smart City Challange – всеіндійської програми з міського упорядкування. Утім, яскраві мурали – це далеко не основне, чим може похвалитися місто.
Бгубанешвар – це давня Екамра-кшетра – земля Шиви. У Брагма пурані володар Брагма говорить про Екамру, як про землю таку ж благодатну та чудову, як Варанасі. Назва «Екамра», як стверджує пурана, походить від назви мангового дерева, яке стояло тут у попередню кальпу. Екамрі-кшетрі та її храмам присвячено багато текстів, серед яких найвідомішим є Екамра пурана. Її гіперболізована мова стверджує, що кшетра має сотню тисяч храмів та десять мільйонів лінгамів. Хай там як, а храмів у Бгубанешварі справді величезна кількість. Більшість із них присвячені Шиві. Численні, збережені до наших днів сакральні споруди демонструють тисячолітню, постійно підтримувану архітектурну традицію.
Спершу ми скерували нашого рікшу до храму Лінгараджа, найбільшого в Екамра-кшетрі. Його елегантна та велична ананасоподібна башта шикхара вивищується на 45 метрів над землею. На жаль, тільки її верхівку нам і вдалося побачити за великим муром. Неіндуїстів на територію комплексу не пускають за жодних умов. Залишається із сумом розказати про те, чого ми не побачили – а саме вінець архітектурної еволюції в Екамрі третьої чверті ХІ ст.
На щастя, усі архітектурні риси, які віднайшли свою довершеність у Лінгараджі, можна побачити в низці інших храмів Бгубанешвара. А ось такої культової практики, як у головному храмі міста, не побачиш ніде. Хоч Лінгарадж і є найбільш відомим шиваїтським храмом в Одіші, поклоніння його Сваямбгу-лінгаму, або самопроявленому образу Шиви, відбувається листками вільви та туласі, рослинами, які асоціюються із Шивою і Вішну відповідно. Також, у бгога-мандапі, або залі для піднесень, де встановлений сваямбгу, є кронштейни із зображенням Шиви, Вішну та Лакшмі Нараяни, що свідчить про універсальне, космічне значення храму.
Походивши туди-сюди вздовж муру, за яким ховався шедевр, ми з неприхованим розчаруванням хотіли було рушити дивитися решту давніх споруд у місті, та доля вирішила запропонувати нам компенсаційний бонус. Біля храму починалася Рукуна Ратх Ятра, щорічний колісничний фестиваль, який проводиться на 8 день місяця Чайтра індуїстського календаря, присвячений Володарю Лінгараджу. Бронзові статуї трьох божеств із храму подорожують в 35-метровій дерев’яній яскраво розмальованій колісниці до храму Матері Маусі.
Підійшовши ближче, ми змогли роздивитися колісницю. Позірно вона складалася з трьох частин – нижньої з колесами, середньої, де перебувають статуї та люди, і верхньої, яка нагадувала шикхару, ту саму ананасоподібну головну башту індуїстського храму. Кожна зона була рясно прикрашена гірляндами із чорнобривців, які або просто вертикально спадали донизу, або напівкруглими ламбрекенами проходили периметром конструкції. Верхня частина була обтягнута яскравими тканинами з аплікаціями із зображеннями божеств. Її увінчував шпиль із червоним прямокутним прапорцем із зображенням сонця й місяця – символом Лінгараджа, що в деяких членів нашої групи викликало асоціації з ісламом. Середню частину колісниці рясно обліпили брахмачаріни – хлопчики, які перебувають на шляху учнівства. Сотні людей навколо били в гонги, трубили в мушлі та співали гімни. Оскільки часу було обмаль, ми вирішили не йти за процесією, а ознайомитися зі ще однією перлино ю Бгубанешвара – храмом Муктешварі.
Невеликий храм Муктешварі (ще одній апостасі бога Шиви), який датується серединою Х ст., разом із декількома іншими, став органічною частиною міста, адже цей комплекс, на відміну від Лінгараджу, повністю відкритий і є частиною звичайнісінького міського парку, куди люди приходять не лише помолитися, але й посидіти на газонах і поробити селфі на тлі орісського безцінного спадку. Дивовижно, як природно середньовічні пам’ятки стали частиною сучасного міста. Храм Муктешварі справедливо називають пам’яткою, у якій скульптура та архітектура перебувають у повній гармонії. Орісські храми особливі, їх ще називають храмами Калінга за назвою династії, яка домінувала тут, поки не впала під натиском Маур’їв. Тому для них навіть створено окрему архітектурну термінологію. Зала для вірян тут називається – джагамогана, а вівтарна частина із шикхарою – деул. Перша прикрашена високими рельєфами з традиційними архітектурними мотивами, а також ліпниною, яка імітує мініатюрні святилища. Декори деула у вигляді переплетених стрічок створюють враження тонкого мережива, яке огортає храм і уніфікує його убранство. Стеля джагамогани – кесонована. Такий прийом симетричної фрагментації інтер’єру храму, особливо стелі, є тією рисою, яка вирізняє храми Канлінга поміж інших сакральних споруд Індії. Перед храмом стоїть пишна торана – декоративна арка, яка робить комплекс ще більш вишуканим. Маленький храм Муктешварі знаменує кінець цілої архітектурної епохи, після якої сакральне зодчество відмовилося від маленьких розмірів і почало тяжіти до помпезності та монументальності. На території парку також є невеличкі святилища-шикхари, які стоять рядком перед Муктешварою й один з найстаріших храмів Екамри – Парашумешвара, датований VII століттям.
Дививовижно, що цим унікальним пам’яткам вдалося простояти ціле тисячоліття. Найбільшою загрозою, як і всюди, були завойовники. Хоч вони, дякувати Шиві, не зруйнували кам’яні шедеври, але сліди свої залишили. Ми помітили, що на багатьох храмах комплексу в нижніх ярусах, куди ще може сягнути людська рука, обличчя багатьох скульптур пошкоджені – так проявлявся іконоборчий вандалізм чи то мусульман, чи то християн із Португалії чи Англії.
У комплесі Муктешвари ми провели решту вечора. Коли сонце почало сідати, забираючи з собою спеку, полив газонів вимкнули, натомість ввімкнули ненав’язливу жовтувато-білу підсвітку. Індійці почали всідатися на траву й пити чай. Ми, наслідуючи їх, також облаштувалися на газоні, й навіть комарі не заважали споглядати цю давню красу, якій електролампи надали особливого, сучасного шарму.
