Виникає стільки можливостей розвинути думку, що я гублюся як в саду переплетених стежок.
Перша стежка. Відразу задумався, якою мірою ієрархія онтологічна, а якою - ілюзорна. Або ж її онтологія нам незрозуміла, тому щойно намагаємося її осмислити, то створюємо іншу ілюзорну онтологію. Зокрема, в християнстві порядок світу ієрархічний. Можна згадати «Про небесну ієрархію» Діонісія Ареопагіта. Однак Бог є в принципово іншому онтологічному вимірі, тому всі ступені ієрархії світобудови рівною мірою видалені або наближені до Бога. Така ієрархія одночасно має як справжній онтологічний характер так і ілюзорний.
Друга стежка. Люди настільки різноманітні, що втрачається будь-яке підстава для того, щоб якось співвіднести ступені ієрархії. З одного боку ієрархія є, а з іншого боку вона не має підстав і всякий раз перебудовується, коли ми трохи змінюємо ракурс сприйняття.
Третя стежка. У тексті несподівано розкривається нове розуміння - екзистенційний вимір ієрархії, в якій найвищий ступінь перестає бути черговою сходинкою загального порядку та перетворюється в таємницю іншого буття - приховану глибину, осягнути яку не дозволяє мілководдя спілкування на основі загального взаємного розуміння. Це стежка веде до якогось нового розуміння екзистенції.